Тема 3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу

Тема 3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу.


Формування Європейського простору вищої освіти започатковано в Португалії прийняттям „Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні” (Лісабон, 1997р.). Формальне утворення єдиного Європейського освітянського простору відбулося в Італії прийняттям спільної декларації європейських міністрів 29 країн (Болонья, червень 1999р.). Хронологія подій Болонського процесу наведена в табл.2.1.

Таблиця 2.1.

Хронологія подій Болонського процесу[2]

Дата

Місце

Головний зміст події

1

2

3

Квітень

1997р.

Лісабон,

Португалія

Прийняття Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні

Травень

1998р.

Париж,

Франція


Прийняття спільної декларації міністрами освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції

продовження таблиці 2.1

1

2

3

Травень

1999р.

Копенгаген,

Данія

Публікація звіту “Тенденції у вищій освіті – 1” на замовлення Конфедерації Ради ректорів країн, що входять у ЕU.

^ Червень

1999р.

Болонья,

Італія

Прийняття спільної декларації європейських міністрів освіти 29 країн

Березень

2001р.

Мальме,

Швеція

Міжнародний семінар “Транснаціональна освіта”, прийняття рекомендацій

Березень

2001р

Антверпен,

Бельгія

Семінар студентів Європи “Втілення в життя Болонської декларації”

Березень

2001р

Саламанка,

Іспанія

Конференція європейських закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа

Квітень

2001р

Брюссель,

Бельгія

Зустріч Ради Асоціації європейських університетів, прийняття спільного документа

Травень

2001р.

Хальмстад,

Швеція

Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів ВНЗ європейських країн

Травень

2001р.

Прага,

Чехія

Зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа

Червень

2001р.

Рига,

Латвія

Зустріч в рамках мереж ENIC і NARIC, прийняття документа “Визнання результатів навчання у Болонському процесі”

Березень

2002р.

Брюссель,

Бельгія

Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв’язаних з ними наук; компетенція випускників


Травень

2003р.

Грац,

Австрія

Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій

Вересень

2003р.

Берлін,

Німеччина

Третя зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа

Грудень

2003р.

Київ,

Україна

Національний семінар із проблем Болонського процесу за участю експертів Ради Європи, прийняття рекомендацій

Залучення Європейських держав до Болонського процесу характеризується даними табл.2.2.

Таблиця 2.2.

Хронологія залучення європейських держав до Болонського процесу

Рік підписання Болонської декларації


Скорочена назва країни

1999

Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція.

2001

Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія.

2003

Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія.

Країни, які не є учасниками Болонського процесу

Бєларусь, Молдова, Монако, Сан-Марино, Україна, Югославія.


Болонський процес — це низка або сукупність заходів (зараз можна вже казати про систему заходів) європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації (Bologna, 19.06.1999).

Болонський процес має свою передісторію, у якій виділяються принаймні, три етапні заходи:

  1. Прийняття Великої Хартії Університетів — Magna Charta Universitatum, (Bologna, 18.09.1988).

  2. Прийняття Лісабонської Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні (Lisboa, 11.04.1997).

  3. Прийняття Сорбоннської декларації про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти (Paris, 25.05.1998).

Загальновизнано, що початок Болонському процесові дала офіційна зустріч (19.06.1999) міністрів, які відповідали у той час за вищу освіту у 29 країнах Європи. Ця зустріч ознаменувалася прийняттям спільної декларації, започаткувала регулярні — через кожні два роки — зустрічі (конференції) міністрів освіти європейських країн, які залучилися до процесу створення європейського простору вищої освіти, які мають відношення до вищої освіти, приєднатися до цього рух.

У Болонській декларації застосовується теза про створення або заснування європейського простору вищої освіти. Треба відзначити, що у передостанньому абзаці Декларації мова вже йде про консолідацію європейського простору вищої освіти (”...to consolidate the European area of higher education”). Об’єктивне існування такого простору вже зараз, навряд чи у когось викликає сумнів. Очевидно, що кажучи про створення європейського простору вищої освіти, автори декларації мають на увазі зближення систем освіти різних європейських країн, сприяння мобільності студентів та викладачів, сприяння європейській співпраці у галузі вищої освіти, в першу чергу, з точки зору з підвищення якості освіти. Про це свідчать конкретні цілі, сформульовані у Декларації. Цілі (зобов’язання), проголошенні в Декларації, не дають жодних підстав вважати Болонський процес рухом до уніфікації освітніх систем і методів організації навчального процесу.

Офіційні документи, що були прийняті на регулярних конференціях міністрів освіти європейських країн (Прага ‘2001 Берлін ‘2003), містять аналіз ходу виконання зобов’язань, зазначених у Декларації 1999р. та уточнюють основні положення процесу на базі досвіду, набутого за роки, що минули після попередньої зустрічі, а також формулюють нові завдання на найближчий та довготривалий періоди.

Дворічні проміжки між зустрічами міністрів насичені великою кількістю зустрічей, конференцій, семінарів, присвячених різним аспектам Болонського процесу. Вражає величезна кількість офіційних документів, опублікованих робочими групами Генерального Директорату з питань культури та освіти Європейської Комісії, Європейського Фонду Освіти та інших недержавних Європейських організацій, причетних до освіти.

Серед цих документів треба відзначити звіти експертів „Trends-I”, „Trends-II”, „Trends-III”, які були підготовлені на замовлення CRE — асоціації ректорів європейських університетів та EUA — асоціації Європейських університетів за фінансової підтримки EU — Європейського союзу відповідно до Болонської (Bologna, 19.06.1999), Празької (Prague, 18-19.05.2001) та Берлінської (Berlin, 19-20.05.2001) конференцій європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту.

Етапне значення має Конференція керівників університетів та представницьких організацій європейських вищих закладів освіти у м.Саламанка, Іспанія, на якій було підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних принципів Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів — EUA (Salamanka, 29-30.03.2001).

Велику вірогідність набути офіційний статус мають висновки та рекомендації численних конференцій та семінарів експертів, зокрема, Гельсінського семінару з проблем ступеня бакалаврі (Helsinki, 16-17.20.2001).


^ Magna Charta Universitatum

Наприкінці другої декади вересня 1988 року найстаріший у Європі Болонський університет святкував своє 900-річчя — подію планетарного масштабу. На свята приїхали ректори більш ніж 300 університетів Європи (і не тільки Європи), найвідоміші та найвпливовіші релігійні, громадські та політичні діячі, діячі культури і освіти з багатьох країн світу. Серед присутніх були Папа Римський Іван-Павло ІІ, мати Тереза, Далай-лама та багато інших VIP персон. Святкування супроводжувалися численними зустрічами, консультаціями, прийомами, семінарами. До цієї події експертами було підготовлено та узгоджено документ, який на 18 вересня в урочистій обстановці підписали присутні на святкуванні ректори європейських університетів. Його за аналогією з визначним середньовічним документом, відомим, як Magna Charta Universitatum було названо Велика Хартія Університетів. У Хартії проголошено фундаментальні принципи, які зараз і назавжди, як там сказано, повинні бути основою призначення університетів. Наведемо сформульовані у Хартії принципи.

  1. Університет — це автономний інститут в серці суспільства, що має особливу організацію внаслідок свого положення і історичного надбання. Він створює, оцінює і передає культуру за допомогою наукових досліджень і навчання. Щоб відповідати потребам суспільства, дослідження і навчання в університети повинні бути морально і інтелектуально незалежними від будь-якої політичної і економічної влади.

  2. Процеси навчання і досліджень в університетах повинні бути нероздільні, щоб навчання не відставало від суспільних потреб, що змінюються, і прогресу наукових знань.

  3. Свобода досліджень і навчання є основним принципом існування університету; і уряди, і університети, в межах своєї компетенції, повинні забезпечувати дотримання цього фундаментального принципу. Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритими для діалогу, університет є ідеальним місцем спілкування професорів, готових до передачі своїх знань та добре забезпечених всім необхідним для цього, і студентів, що здатні і прагнуть збагатити свій розум цими знаннями.

  4. Університет є довіреною особою європейських гуманістичних традицій, його постійною турботою є примноження знань. Для втілення свого призначення він, стираючи географічні і політичні бар’єри, підтверджує життєву необхідність для різних культур пізнавати одна одну і впливати одна на одну.

У Хартії сформульовано наступні засоби втілення в життя зазначених вище фундаментальних принципів.

  1. Щоб зберегти свободу в дослідженнях і навчанні, способи реалізації цієї свободи повинні бути доступні всім членам університетського співтовариства.

  2. Підбір викладачів і регулювання їх статусу повинні відповідати принципу нероздільності досліджень і навчання.

  3. Кожний університет повинен, з урахуванням конкретних обставин, забезпечувати захист свобод студентів; студентів повинні влаштовувати умови, в яких вони розвивають свою культуру і навчаються, що і є їх головною метою.

  4. Університети, особливо в Європі, вважають взаємний обмін інформацією і документацією, спільні проекти з метою розвитку освіти важливими чинниками постійного прогресу знань. Отже, як і в ранні роки своєї історії, університети заохочують мобільність студентів і викладачів; більш того вони вважають загальну політику еквівалентності статусу, титулів, екзаменів (без упередження до національних дипломів) і присудження стипендій істотним чинником для виконання їх високої місії в нинішніх умовах.

Велику Хартію перекладено на велику кількість мов світу. Офіційні переклади контролює Наглядова рада (Magna Charta Observatory), президентом якої є професор Фабіо Роверсі-Монако — ректор Болонського університету у далекому 1988 році. Приємно усвідомлювати, що існує офіційний переклад й на українську.

Хоча Magna Charta Universitatum була проголошена за 11 років до появи самого поняття Болонського процесу, вона є невід’ємною складовою процесу, посилання на Magna Charta міститься і у тексті Болонської декларації і в подальших документах.


^ Лісабонська конвенція

Цей документ (до речі — єдиний офіційний документ у контексті Болонського процесу, до якого приєдналася Україна) було розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Цей міждержавний документ було підписано Україною разом з іншими країнами 11 квітня 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала цю угоду 12 грудня 1999 р. Конвенція набула чинності на території України 1 червня 2000 р.

Цікаво, що, незважаючи на інтеграційні процеси у Європі, декілька країн Європейського Союзу ще не приєдналися до цієї конвенції. Бельгія, Греція, Ірландія та Іспанія конвенцію не підписали (за станом на 12.01.2004 р.), а Німеччина, Голландія, Італія та Фінляндія, хоча її підписали, але не ратифікували.

У Конвенції сформульовано основні терміни щодо визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні, визначено компетенцію державних органів, основні принципи оцінки кваліфікацій тощо.

Очікуване приєднання України до Болонського процесу у 2005 році вимагає ретельного вивчення і пристосування національної системи вищої освіти до положень та визначень Лісабонської конвенції.


^ Сорбоннська декларація

Цей документ було підписано 25.05.1998р. на ювілеї Паризького університету міністрами освіти чотирьох країн (Велика Британія, Італія, Німеччина, Франція).

У „Спільній декларації про гармонізацію архітектури системи європейської вищої освіти” міністри чотирьох провідних країн ЄС, заявили, що Європа „вступає в період великих змін в освіті й умовах праці, диверсифікованості курсів професійних кар’єр, коли освіта і навчання впродовж життя стають явною необхідністю”.

Поява Сорбоннської декларації викликало почуття здивування не тільки в академічному співтоваристві, але й у Європейській Комісії, а також у міністрів освіти інших держав-членів ЄС. Уявлялося майже неймовірним, щоб країни, які настільки традиційно різняться, пішли шляхом гармонізації своїх систем освіти. Цей документ треба розглядати як такий, що надав первинного поштовху процесу консолідації Європейського простору вищої освіти у контексті загальноєвропейського процесу і який пізніше отримав назву Болонського.


^ Болонська декларація „Тhe Еuropean Higher Education Area”

Позитивна реакція на Сорбоннську декларацію дозволила перейти до більш широких дій. За запрошенням італійського міністра освіти у Болоньї 19 червня 1999 року відбулася зустріч його колег з міністрами 29 європейських країн. Основою дискусії учасників стали Сорбоннська декларація і дослідження експертів „Тренди в європейських навчальних структурах” (яке згодом отримало назву „Trends-I”), висновки якого свідчать про наявність суттєвих розбіжностей у структурах європейських програм і ступенів. На відміну від Сорбоннської декларації, де мова йде про гармонізацію, у згаданому дослідженні трендів і самій Болонській декларації дане поняття (яке викликало, до речі, негативну реакцію) не використовується. Тут мова вже йде про ”дії, що можуть сприяти необхідній конвергенції і більшій прозорості кваліфікаційних структур у Європі”.

Декларація, яка була проголошена і підписана міністрами освіти у Болоньї, започаткувала на офіційному рівні процес створення (побудови, утвердження, консолідації) європейського простору вищої освіти. Переймаючись проблемами конкурентноздатності та привабливості європейської системи вищої освіти, міністри проголосили цілі, які, на їх погляд, є першорядними і які мають бути досягнуті в межах першого десятиліття XXI сторіччя. Наведемо сформульовані у Декларації цілі.

Як бачимо, сформульовані цілі мають дуже загальний вигляд. Міністри, мабуть цілком свідомо, уникали конкретних формулювань, враховуючи суттєві розбіжності освітніх систем країн-учасників. Вважалося, що шляхом копіткої праці будуть знайдені компромісні рішення, у першу чергу, за рахунок швидкої позитивної реакції університетів та на їх вагомий внесок в досягнення успіху Болонської ініціативи. Але, незважаючи на активну діяльність учасників, вагому ресурсну підтримку та оптимістичні заяви міністрів на зустрічах, які стали регулярними, процес просувається досить повільно.


^ Саламанкське звернення

Конференція керівників університетів та представницьких організацій європейських вищих закладів освіти, яка була скликана у відповідь на заклик Болонської декларації, відбулася у м. Саламанка, Іспанія (29 - 30.03.2001).

На конференції було підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних цілей Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів — EUA.

У підсумковому документі — Зверненні Саламанкської конференції європейських закладів вищої освіти „Формування європейського простору вищої освіти” було підкреслено, що одним з найважливіших чинників розвитку системи вищої освіти є академічна свобода і автономія університетів, у поєднанні з їхньою відповідальністю перед суспільством за якість освіти та наукових досліджень. Як зазначено у Зверненні ”...університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанні й провадженні наукових досліджень, розподіляти свої ресурси, профілювати свої програми й встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів”. І далі: ”Плани завершення створення європейського простору вищої освіти залишаться невиконаними або призведуть до нерівної конкуренції, якщо в багатьох країнах будуть здійснюватися безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і фінансовий контроль стосовно вищої освіти”.

Наголосивши, що ”...якість — головна умова для довіри, доречності, мобільності, сумісності й привабливості в Європейському просторі вищої освіти”, європейські ректори вбачають гарантії якості у конкуренції, яка ”...не відкидає співробітництва і не може бути зведена до концепції комерції”.

Наприкінці Звернення ректори підтвердили ”...свою здатність і готовність ініціювати та підтримувати прогрес у спільних спробах:


Празький самміт

Виконуючи зобов’язання, прийняте у Болоньї 19.06.1999 р., міністри, що відповідали за вищу освіту у 29 країнах, які підписали Болонську декларацію, зустрілися у Празі 18 - 19 травня 2001р. За результатами дискусії, яка відбулася на цій зустрічі, було опубліковане спільне комюніке.

Цікаво прослідкувати структуру цього документу, який, очевидно, відповідає процедурі проведення дискусії на цій зустрічі. Спираючись на звіт експертів (Trends II), міністри приділили увагу просування Болонського процесу по кожному з шести зобов’язань Болонської декларації і сформулювали завдання щодо подальших дій для досягнення цих шести цілей.

Дуже важливим є те, що у Празі міністри наголосили на необхідності у подальшому обговоренні (поряд з шістьма зобов’язаннями Болонської декларації) ще трьох важливих аспектів Європейського простору вищої освіти, а саме:

Міністри підкреслили видатне значення навчання впродовж життя для формування Європи знань. Навчання впродовж життя було визнане невід’ємним елементом Європейського простору вищої освіти. Як було зазначено, ”...у майбутній Європі, де знання складатимуть основу суспільства та економіки, стратегії навчання впродовж життя необхідні для того, щоб витримувати випробування конкурентоспроможності та застосування нових технологій і для зміцнення соціальної єдності, забезпечення рівних можливостей та покращення якості життя”.

Хоча у Празі міністри не назвали конкретних дат початку реалізації хоча б деяких зобов’язань Болонської декларації, однак, вони підтвердили свою рішимість і далі активно діяти відповідно до прийнятих у Болоньї зобов’язань.

Празький самміт, по суті, започаткував регулярні (кожні два роки) зустрічі міністрів освіти з метою розгляду просування та корегування Болонського процесу.


^ Берлінська конференція

Чергова конференція міністрів освіти відбулася в Берліні 19-20 вересня 2003р. Як і у Празі, за результатами конференції було опубліковане спільне комюніке. В комюніке розглядається прогрес вже не в шести, а дев'яти аспектах Болонського процесу (шість „болонських” + три „празьких”).

На відміну від Праги, у Берліні було сформульовано конкретні завдання і названо дати їх реалізації (або початку реалізації). Визнаючи, що ”...якість вищої освіти лежить в основі розвитку Європейського простору вищої освіти”, міністри зобов’язалися ”...підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і європейському рівнях”.

Вони також підкреслили, що,”...відповідно до принципу інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості вищої освіти лежить на кожному з вузів, що є основою реальної відповідальності академічної системи в рамках національної системи якості”.

Отже, міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

Ще одне конкретне зобов’язання із зазначенням конкретної дати: усі міністри зобов’язалися „почати реалізацію двоциклічної системи до 2005р”. Крім того, „міністри вважають потрібним вийти за межі сьогоднішнього усвідомлення двох циклів вищої освіти й додати докторський рівень як третій цикл у Болонському процесі, що доповнює два основних ступені вищої освіти”.

Стосовно прийняття системи сумірних та порівнянних ступенів міністри ”...поставили ціль, що кожен студент, що випускається з 2005 року повинен отримати додаток до диплому автоматично та безкоштовно. Він повинен випускатися на поширеній європейській мові”. Звертаємо увагу: додаток до диплому повинен випускатися на поширеній європейській мові.

І ще. Оскільки Україна офіційно ще не приєдналася до Болонського процесу, особливу увагу треба приділити наступному абзацу Берлінського комюніке.

”Країни-учасники Європейської культурної конвенції будуть визнані членом Європейського простору вищої освіти в тому випадку, якщо вони водночас заявлять про свою готовність переслідувати і досягати мети, поставленої в рамках Болонського процесу, у своїх системах вищої освіти. Їхні заяви повинні містити інформацію про те, як вони будуть впроваджувати цілі та принципи декларації”.

Нарешті, треба звернути увагу на те, що у Берлінському комюніке підкреслено необхідність встановлення більш тісних зв’язків між Європейським простором вищої освіти та Європейським простором досліджень. Цей момент, мабуть, буде розглядатися на Бергенському самміті у 2005 році як десятий аспект Болонського процесу.

Як бачимо, навіть стислий аналіз дає уявлення про величезний обсяг роботи, яку треба виконати, щоб стати повноправним учасником Болонського процесу. Тому треба налаштовуватися на копітку роботу, щоб до визначеної дати — травень 2005 року — належним чином підготуватися до досягнення стратегічної мети — вступу України до Болонської співдружності.


^ ЗОНА ЕВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Спільна декларація європейських міністерств освіти

19 червня 1999р., Болонья

Завдяки особливим досягненням останніх років європейський процес став визначеною та суттєвою реальністю для Союзу та його мешканців. Перспективи розширення та поглиблення стосунків з іншими європейськими країнами забезпечують подальше розширення цієї реальності. Тим часом у значній частині політичного і навчального світу та громадськості спостерігається зростання усвідомлення потреби збудувати довершенішу та далекосяжнішу Європу, зокрема, розбудови та зміцнення її інтелектуальних, культурних, соціальних і науково-технологічних вимірів.

„Освічена” Європа є зараз загальновизнаним та незамінимим фактором соціального та людського росту і неодмінним складником для консолідації та збагачення населення Європи, бо освіта забезпечує знання, необхідні в новому тисячолітті і усвідомлення спільних цінностей та приналежності до спільного соціального та культурного простору.

Пріоритетне значення освіти та співпраці у цій сфері для розвитку та зміцнення стабільних, мирних і демократичних суспільств є загальновизнаним, особливо з огляду на ситуацію у південно-східній Європі.

Сорбоннська декларація від 25 травня 1998 року, що ґрунтувалася на цих міркуваннях, наголосила визначальну роль університетів у розвитку європейського культурного виміру. Вона звернула особливу увагу на створення європейської зони вищої освіти як засобу підвищення мобільності і працевлаштованості населення та розвитку континенту в цілому.

Декілька європейських країн підтвердили свою готовність працювати для досягнення цілей, визначених у декларації, підписавши її, чи висловивши принципову згоду. Спрямування декількох реформ вищої освіти, що запроваджувалися тим часом у Європі, засвідчило готовність багатьох урядів почати роботу. В свою чергу, європейські заклади вищої освіти теж прийняли виклик і взяли на себе головну роль у створенні європейського простору вищої освіти, відродивши фундаментальні принципи Великої Хартії Університетів (Magna Charta Universitatum), прийнятої у 1988 році. Це має особливо велике значення, оскільки незалежність та автономія університетів забезпечує постійне пристосування вищої освіти та наукових досліджень до змін у суспільних потребах та науково-технічного прогресу.

Напрямок руху було обрано вірно і з важливою метою. Однак, досягнення більшої взаємоузгодженості систем вищої освіти вимагає тривалих зусиль для повного завершення. Цей рух необхідно підтримувати шляхом впровадження конкретних мір для здійснення суттєвих кроків вперед. На зустрічі 18 червня були присутні авторитетні експерти та вчені з усіх країн і там було висловлено багато корисних пропозицій та цінних ініціатив.

Зокрема, слід розглянути збільшення міжнародного престижу європейської системи вищої освіти. Життєздатність та ефективність будь-якої цивілізації можна виміряти привабливістю її культури для інших країн. Слід забезпечити такий рівень європейської системи вищої освіти, який би мав такий самий рівень світового визнання, як наші найкращі культурні та наукові традиції.

Підтверджуючи нашу згоду з положеннями Сорбоннської декларації, ми погоджуємось об'єднати наші зусилля для досягнення за короткий термін, у кожному разі у першій декаді нового тисячоліття, наступних цілей, котрі, як ми вважаємо, мають першочергове значення для створення європейського простору вищої освіти і для поширення європейської системи вищої освіти у всьому світі:

Прийняттям даного документу ми робимо спробу досягти вищевказаних цілей у рамках можливостей наших закладів і з глибокою пошаною до розмаїття культур, мов, національних систем освіти та автономії університетів для досягнення консолідації” у сфері вищої освіти в Європі. Ми шукатимемо шляхи співпраці урядів та поза урядових організацій, що мають стосунок до вищої освіти. Ми сподіваємося, що це знайде швидкий і прихильний відгук в університетах і вони робитимуть активний вклад у досягнення успіху наших починань.

Ми переконані, що створення Європейського простору вищої освіти, потребує постійної підтримки, контролю та врахування нових потреб, отже призначаємо наступну зустріч через два роки для оцінки досягнутого та визначення наступних кроків.

Міністри освіти

Якщо розглядати Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої школи, то слід визнати, що вона не забезпечує необхідної якості. Чимало випускників ВНЗ, особливо приватної форми власності, не досягли належного рівня конкурентоспроможності не лише на європейському, а й на внутрішньому ринку праці [13, 14].

Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.

Зазначені процеси диктують перш за все необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України „Про освіту”, „Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є [14]:

Сучасні загальноцивілізаційні тенденції розвитку роблять системоутворюючий вплив на реформування системи освіти України, яке передбачає:

Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:

У 2001 році вступив у дію ”Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти”. Даним документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні. У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепції ступеневої освіти, названі:

Стає усе більш очевидним, що необхідна розробка довгострокової програми структурної адаптації національної освітньої політики до нових міжнародних умов.

В цьому контексті реформування вищої освіти України бажано проводити — з врахуванням вимог Міжнародної стандартної класифікації занять (ІSСО-88 (МСКЗ)), Міжнародної стандартної класифікації освіти (ІSСED-97 (МСКО)), Міжнародного стандарту якості серії ІSO 9000 та вимог, критеріїв та стандартів, які узгодили країни-учасниці Болонського процесу.

Європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти.

Європейські країни прагнуть наздогнати заокеанських партнерів, що потребує величезних зусиль, для того, щоб прискорити впровадження в розвиток нової технології. Варто покінчити з традиційним для Європи — що властиво як управлінським, так і робітничим кадрам — опором новому. Європейські країни повинні поставити в центрі соціально-економічної політики підвищення кваліфікації з метою опанування технології.

Основні цілі Болонського процесу зводяться до наступного [1]:

• змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.

Стояти осторонь від цього процесу Україна не може. Освітянське суспільство України зацікавлене діяти зі всіх напрямків Болонського процесу.

Освіта вже стала одним з найважливіших чинників політики.

Україна починає робити відповідні кроки. Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) було ухвалено здійснення комплексу заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг та здійснити комплекс заходів щодо організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу.

„Болонським процесом” в останні роки прийнято називати діяльність європейських країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн. Основний зміст Болонської декларації, прийнятої 19 червня 1999 року, полягає в тому, що країни-учасниці зобов’язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідність певному єдиному стандарту.

Вихідні позиції учасників процесу у тексті Болонської декларації формулюються наступним чином: ”«Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленням спільних цінностей та належності до єдиної соціальної і культурної сфери”.

Болонський процес — один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу — глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Відштовхуючись під цього, Європейська комісія надає фінансову і політичну підтримку цьому процесові, що виходить за рамки ЄЄ. Сьогодні східноєвропейські країни лише починають приймати Болонські ідеї.

Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Проте не є самоціллю проголошення йти будь-якими шляхами тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу.

Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.

Ключова позиція реформування: Болонські вимоги — це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.

Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні — потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і практично зауважень не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.

Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого — вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.

Перший напрям — це розширення доступу до вищої освіти, другий — якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій — це інтеграційні процеси.

Визначальними тенденціями розвитку світової освітньої системи стають поглиблення її фундаменталізації, посилення гуманістичної спрямованості, духовної та загальнокультурної складової освіти, формування у студентів системного підходу до аналізу складних технічних і соціальних ситуацій, стратегічного мислення, виховання соціальної та професіональної мобільності. Необхідність підтримання високої конкурентоспроможності на динамічному ринку праці вимагає також прищеплення прагнення і навичок до самонавчання, самовиховання і самовдосконалення протягом всього активного трудового життя.

В Україні розглянуті тенденції і особливості розвитку істотно ускладнюються ще й тим, що вони відбуваються на тлі процесів глибокої трансформації не тільки суспільно-політичного устрою та соціально-економічного укладу, а й суспільної психології, системи життєвих цінностей і орієнтирів, морально-етичної парадигми.

В Україні освіта визнана однією з найголовніших складових загальнолюдських цінностей. Вектор сучасної політики і стратегії держави спрямований на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське і світове співтовариства.

Сьогодні суспільство почало усвідомлювати принципово нову роль освіти у сучасному інформаційному світі, тому вона вже стала одним з найважливіших чинників політики.

Сьогодні в України реалізується програма навчання протягом усього життя людини. Країни-учасниці Болонського процесу підкреслюють важливий внесок вищої освіти у впровадження довічного навчання в реальність. Вони приймають міри, щоб спрямувати національну політику своїх країн до цієї мети і спонукати ВНЗ збільшити можливості навчатися незалежно від віку, включаючи визнання попередньої освіти. Вони підкреслюють, що такі дії повинні бути невід’ємною складовою діяльності вищої освіти.

Структура освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу. Україна досягла високого рівня реалізації двох стратегічних завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш повному задоволенню освітніх потреб громадян.

В останні роки в Україні у цьому плані зроблено чимало. Це розширення доступу за рахунок збільшення прийому, рання профорієнтація, забезпечення більшої об'єктивності вступних випробувань.

Головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об’єктивністю процесів вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування.

Підвищення об’єктивності оцінювання знань через зовнішнє тестування полягає у застосуванні рейтингової системи.

З року в рік посилюється увага до переможців всеукраїнських і міжнародних олімпіад. Щоб не втрачати таких студентів для України необхідно супроводжувати їх у подальшому навчанні, можливо створювати їм умови для індивідуального навчання та опанування додатковими спеціальностями, підтримувати матеріально, сприяти їхньому стажуванню за кордоном і т. д. Указом Президента України з 17 лютого 2004 р. введено стипендію Президента для навчання талановитої молоді за кордоном.

Забезпечення якісного рівня вищої освіти є одним із головних завдань, невід’ємних від соціальної сфери. Якість освіти значною мірою регулюється Стандартами вищої освіти.

При розробці стандартів ураховуються процеси створення єдиного освітнього простору в Європі. Рекомендації щодо нормативних вимог визначаються згідно з Лісабонською конвенцією і Болонською декларацією.

Запровадження ступеневої системи вищої освіти й уведення нових освітньо-кваліфікаційних рівнів „бакалавр” та „магістр” надає широкі можливості для задоволення освітніх потреб особи, забезпечує гнучкість загальноосвітньої, загальнокультурної та наукової підготовки фахівців, підвищення їх соціального захисту на ринку праці та інтеграцію у світове освітянське співтовариство. Запровадження ступеневої вищої освіти в Україні значно розширило правові рамки фахівців, про що свідчить ратифікована Верховною Радою України конвенція „Про визнання кваліфікацій вищої освіти в європейському регіоні” (Лісабон, 1997 р.).

З метою незалежного забезпечення якісних показників освітньої діяльності законодавство України передбачає чіткий та прозорий механізм її регулювання, основними складовими якого є інституції ліцензування, атестації та акредитації. З цією метою в Україні створена відповідна державно-громадська інституція — Державна акредитаційна комісія (ДАК), яка забезпечує додержання вимог до вищої та професійно-технічної освіти шляхом встановлення відповідних нормативних показників до їх ліцензування та акредитації. До складу ДАК входять представники громадськості — найвідоміші вчені, ректори навчальних закладів та державні особи.

За умовою акредитації видається диплом про освіту державного зразка. Оцінювання здійснюється експертною комісією за кінцевими результатами навчання, тобто професійними ознаками випускників, вимоги до яких обумовлюються відповідними нормативними документами та стандартами освіти.

Держава здійснює контроль рівня якості освіти і фахової підготовки за допомогою показників якості вищої освіти, що набула особа в результаті реалізації вищим навчальним закладом освітньо-фахової програми підготовки за критеріями досягнення цілей вищої освіти.

Якість вищої освіти в контексті Болонського процесу є основою створення Європейського простору вищої освіти. Країни, які входять до цього простору, підтримують подальший розвиток гарантій якості на рівні навчальних закладів, національному та європейському рівнях. Вони наголошують на необхідності розвитку критеріїв та методологій для загального користування у сфері якості освіти.

Вони також підкреслюють, що, згідно з принципами автономії навчальних закладів, первинна відповідальність за якість вищої освіти лежить на кожному окремому навчальному закладі, і таким чином забезпечується можливість перевірки якості системи навчання в національних рамках.

На Європейському рівні, країни-учасниці Болонського процесу спільно з ENQA та у співпраці з ЕUA, EURASHE та ЕSІВ, планують розробити узгоджені стандарти, процедури та рекомендації з питань гарантії якості вищої освіти.

Країни-учасниці Болонського процесу підтримують участь ВНЗ та студентства у Болонському процесі і вважають, що лише активна участь всіх партнерів в процесі може забезпечити його довгостроковий успіх.

Усвідомлюючи, який внесок авторитетні ВНЗ можуть зробити в економічний та соціальний розвиток, країни-учасниці сходяться на тому, що університети повинні бути уповноважені приймати рішення щодо своєї внутрішньої організації та управління. Вони закликають ці навчальні заклади і в подальшому впроваджувати реформи в усі сфери свого життя.

Країни-учасниці відзначають конструктивну участь студентських спілок в Болонському процесі та підкреслюють необхідність залучення студентства до подальших дій. Студентство є повноправним партнером в управлінні вищою освітою. Країни-учасниці закликають університети та студентство до більш активної участі в управлінні вищою освітою.

Країни-учасниці Болонського процесу вважають за необхідне:

Вони підкреслюють важливість досліджень та міждисциплінарності в підвищенні якості вищої освіти, та підвищенні конкурентноздатності Європейської вищої освіти взагалі. Країни-учасниці закликають до збільшення мобільності на докторському та післядокторському рівнях, а також заохочують університети до зміцнення співробітництва у виконанні програм на здобуття докторського ступеня та у підготовці молодих науковців.

Країни-учасниці вважають, що університети мають надавати більше уваги дослідженням в технологічних, соціальних та культурних аспектах розвитку суспільства.

Приймаючи до уваги нові європейські освітні реалії, Міністерство освіти і науки України 24 квітня 2003 року прийняло рішення „Про проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації, яке передбачає:

  1. Наявність структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями.

  2. Запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів.

  3. Організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів, що передбачає відхід від традиційної схеми „навчальний семестр — навчальний рік, навчальний курс”.

  4. Введення граничного терміну навчання за програмою навчання, включаючи граничний термін бюджетного фінансування.

  5. Дозвіл Міністерства освіти і науки України на частковий відхід від галузевих стандартів вищої освіти (для напрямів і спеціальностей, для яких вони затверджені).

  6. Розроблення індивідуальних графіків навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

  7. Зарахування на навчання до вищого навчального закладу здійснюється тільки за напрямами підготовки.

  8. Наявність необхідного навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

  9. Формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної складових підготовки.

  10. Введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.

Запропонована МОНУ кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) є українською версією проекту єдиного Європейського простору вищої освіти, який має увібрати у себе не лише освітні досягнення Європи, а й найкращі освітні традиції та напрацювання української вищої школи.


Глава 83. Плата за эмиссии в окружающую среду - Кодекс Республики Казахстан о налогах и других обязательных платежах в бюджет,
Програма - Методика краєзнавчої роботи, програми для гуртків, творчих об’єднань історико-краєзнавчого та фольклорно-етнографічного...,
Введение - страница 4,
3.6. Перечень и описание наиболее значимых инвестиционных проектов - Стратегия социально-экономического развития...,
Ствительные, творческие люди по-прежнему стремятся ощутить тот рай, который они когда-то знали и о котором у них, к сожалению, остались лишь слабые воспоминания,
Шуберт (Schubert) Франц (1797-1828), австрійський композитор. Творець романтичні пісні І балади, вокального циклу, фортепіанної мініатюри, симфонії, інструментального ансамблю. Пісенність пронизує твору всіх жанрів,
1. Объективная необходимость непрерывности инвестиционного процесса. Роль инвестиций на микро- и макроэкономическом уровне. Классификация инвестиций - страница 4,
Полный текст сообщений о неблагоприятных побочных реакциях на лс по состоянию на 19. 01. 2012 г - страница 4,
ЧАСТЬ ТРЕТЬЯ - Иоганн Готфрид гердер идеи к философии истории человечества часть первая,
Взыскующие Града - Родные нам кажутся вечными. Меньше всего я могла думать, что об Отце, Гоше, как называли его...,
VІІІ. Видавнича діяльність Монографії - Інститут регіональних досліджень нан україни у 2009 році,
Общий метод решения сюжетных задач состоит в моделировании их в виде уравнений или систем уравнений (а также неравенств и систем неравенств) - страница 2,
§2.Сучасне трактування поняття “матеріальна основа документа” - Поняття “носій інформації” та “матеріальна основа...,
Хранитель - страница 50,
«пф «скб контур» - страница 14,
Античная философия Асмус Валентин Фердинандович - страница 20,
Екологічна безпека - Гуренкова Ольга Володимирівна Екологічна компетентність майбутніх фахівців навчально-методичний посібник,
Результаты экзаменов по выбору в сравнении за 6 лет - План работы школы на 2011-2012 учебный год. Содержание,
2. Специальная подготовка - Разрядные требования,
Глава 14 - Стадия VI. Первобытный кортекс - Рикер Доман и Джозефу Джей Доману,
Учебно-методический комплекс по дисциплине мировая экономика Специальность - страница 2,
Хорхе Луис Борхес (Jorge Luis Borges) - Норман Мейлер «Нагие и мертвые»,
3.5. Трудове виховання дітей дошкільного віку - 1. Загальні засади дошкільної педагогіки,
Основы общей психологии составители, авторы комментариев и послесловия А. В. Брушлинский, К. А. Абульханова-Славская - страница 21,