Політологія / Дзюбка - страница 26

^ 5.3. Політична ідеологія
З часів запровадження французьким ученим де Трессі (1754 — 1836) у науковий обіг поняття ''ідеологія'' під останнім розуміли вчення про ідеї або систему ідеологічних уявлень

про світ. Згодом це поняття набуло своєї соціальної ваги і значення як духовна протилежність релігійній вірі і чим далі, тим більше пов'язувалося з мобілізацією політичної поведінки людей.

Сучасний період суспільного розвитку характеризується розкріпаченням духовних потенціалів людини, соціальних груп і прошарків. Вони можуть вільно, відкрито висловлювати свої думки, судження, впроваджувати їх у життя. Плюралізм, розмаїття ідей, оцінок, настанов і ціннісних орієнтацій дедалі більше впроваджується у політичне життя на всіх його рівнях. Звести їх у єдину систему, навіть на рівні середовища безпосереднього буття людини, дуже складно через їхню чисельність, неоднозначність, суперечливість, адже далеко не просто виявити точки зіткнення духовних інтересів людей, що доводять істинність своїх поглядів і здебільшого не визнають думки опонентів. Суспільна та індивідуальна свідомість не лише свідомо розриваються, а й протиставляються. Водночас всередині кожної з них є серйозні суперечності, які охоплюють ідеологічні та психологічні компоненти.

Якщо ''психологічний чинник'' вийшов на перший план, то ідеологічному не пощастило. Виходять у світ статті з гучними назвами на кшталт: ''Чи потрібна нам ідеологія?'', ''Яка ідеологія нам потрібна?'' і т. п. Деякі політичні лідери доводять необхідність відмови від будь-яких ідеологій, пропагують деідеологізацію тощо.

Проблем в ідеологічному просторі чимало, і їх дедалі більшає після кожної чергової політичної кризи. За цих умов важливо звернути увагу на деякі проблеми політичної ідеології.

Відомо, що від надмірного вживання слів у негативному чи позитивному розумінні вони не стають яснішими, зрозумі-лішими, а скоріше навпаки: зі змісту поняття вихолощується його сутність. Воно або стає цілком ''ясним'', або зазнає критики, а подекуди заперечується зовсім. Метод заперечення без серйозної спроби розібратися у предметі поняття, його змісті властивий багатьом людям, якщо об'єкт критики став масовою формою вияву невдоволення. Як свідчить практика, така доля спіткала багато понять політології, одним з них стало поняття ''ідеологія''.

Слід зазначити, що для такого ставлення до ідеологічних Цінностей є певні підстави. Якщо у понятті дістають відображення цінності, настанови, погляди, норми, відірвані від життя, більше того, протиставлені йому, значною мірою догматизовані, то цілком зрозумілим стає відчуження народу від Цих ідеологічних імперативів. Останні не виникають на голому И місці, а є наслідком негативного ставлення до них людей протягом багатьох десятиліть, зневіри у надуманих, брехливих постулатах, що пропагувалися та укорінювались у свідомість усіма можливими, у тому числі насильницькими, методами і засобами, цілеспрямованими кампаніями. Так сталося і з комуністичною ідеологією та деякими іншими. При цьому масова свідомість не шукає і не пояснює причин негативного ставлення до комуністичної ідеології, а просто заперечує її.

Ідеологія — це вчення про ідеї, системне вираження ідей, що відображають суспільне життя, інтереси різних соціальних спільнот. Словники, як правило, тлумачать ідеологію як систему поглядів на природу, суспільство, особу, цінності, цілі та способи досягнення їх, зумовлених насамперед виробничими відносинами суспільства. Вважалося, що оскільки ідеологія як система поглядів, цінностей і норм адекватно відображає об'єктивну реальність, то вона належить до істинно наукового знання. Ідеологія і наука, насамперед суспільна, ототожнювалися в теорії, а на практиці широко використовувався термін ''наукова ідеологія'', під якою розумілася комуністична ідеологія у її ''єдино вірному'', монопольному існуванні й прояві.

Однак наука в своїй основі має різні методи пізнання дійсності, за допомогою яких вона здатна перевіряти свої результати. Ідеологія не має таких методів, тому її носії часто оперують ритуально-догматичними духовними стереотипами, перевірка яких на ''істинність'' у кращому разі здійснюється здоровим глуздом, корпоративними інтересами суб'єктів. Цей зручний для людини спосіб існування позбавляє ЇЇ відповідальності за будь-які дії через посилання на ідеологічні постулати. Це пояснюється тим, що більшість людей, часто несвідомо, хапаються за ідеологію як за рятівний аргумент дій або бездіяльності лише тому, що вони нерозвинені як особистості, нездатні мислити, не мають сталих переконань, які давали б їм змогу захищати свою позицію у будь-якій ситуації. Як влучно зауважив письменник Ф. Іскандер, ідеологізована людина віддає ідеології таємницю свого життя, свою справжню цінність, свою моральну свободу, свою особистість'.

Людина перестає бути особистістю настільки, наскільки вона ідеологізована, і чим ближча вона до верхівки влади, тим важче їй виявити гнучкість і вчасно відмінити неправильне рішення. Ідеологічна міфологія нівечить людей різного соціального середовища, професій. Селянство складніше піддається ідеологізації, а інтелігенція здебільшого не опирається відкрито щодо ідеологічного диктату. Ф. Іскандер висловив, безумовно, слушну думку про те, що ідеологія створила культ людини динамічної, яка не вагаючись готова виконувати будь-яке завдання начальства.

Не випадково після спроби державного перевороту (19 — 21 серпня 1991 р.) багато прихильників комуністичної ідеології пояснювали свою діяльність або бездіяльність бюрократичними посиланнями на вказівки, накази, укази, але більшість з них навіть не намагалися знайти причини такої поведінки у самих собі. Політична криза ще раз довела, що політичні керівники догматичного ґатунку свідомо не були прихильниками комуністичної ідеології, а розглядали ЇЇ лише як ритуальний духовний витвір, звід положень, поглядів, що не увійшли у структуру індивідуальної свідомості та діяльності. Користуватися ''науковою ідеологією'' було даниною часу, методом присягання на вірність, у результаті чого можна було спокійно і пристойно існувати, просуватися по службі, робити кар'єру. Двомис-ленню сприяла і сама ''наукова ідеологія''. Вислів ''наукова ідеологія'' походить з тих специфічних утворень, які проникають у нашу лексику і відображають двомислення, тобто в результаті негідної ідеологічної практики народжується щось непоєднува-не, ми оточені алогізмами і не можемо позбутися їх2.

Ще категоричніше висловився О. Зінов'єв у ''Зияющих высотах'': ''Ідеології принципово не розрізняються з точки зору міри науковості у розумінні природи і суспільства. Наукова ідеологія — це така ж безглуздість, як, наприклад, наукове мистецтво''. Однак ідеологія апелює до розуму, тому вона неминуче бере свій зміст з науки. Зараз головне — реабілітувати здоровий глузд як підґрунтя ідеології.

Чи не випливає з усього зазначеного вище непотрібність ідеології? Ні, не випливає. По-перше, йдеться про те, щоб відмовитися від вживання поняття ''наукова ідеологія'', оскільки воно не має чіткого смислу. По-друге, зміст ідеологій може бути різним, але це не аргумент для повної відмови від самого поняття ''ідеологія''. Адже будь-який суб'єкт, що логічно мислить, має систему поглядів, ідеалів, входить до соціальної спільноти, існування якої неможливе без певної системи цінностей. І якщо той чи інший політик виступає за права людини, за економіку з приматом приватної власності, за правову державу без будь-якої ідеології, то він таким чином висловлює свою власну систему поглядів, тобто ідеологію. По-третє, ідеологія не є монолітним, тотальним духовним утворенням, що стало абсолютно пануючим регулятивом свідомості та діяльності мас. Монопольність ідеології обертається однодумністю. Вона згубна для самої ідеології, тому що виключає її саморозвиток, звужує сферу змісту набором догматичних поглядів та орієнтацій.

Кожна соціальна група, прошарок і навіть особа можуть мати свою власну систему ідей, цінностей та ідеалів, їх ідеологічне буття має бути вільним, не зазнаючи адміністративного диктату, сваволі ззовні у будь-яких формах чи методах. Ще у ''Загальній Декларації прав людини'', прийнятій 10 грудня 1948 р. ООН, зазначалося: ''Кожна людина має право на свободу переконань і на їх вільне виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів''. Зміст цієї Декларації лише нещодавно став відомий багатьом громадянам колишнього СРСР. З'явилися надія на законодавче закріплення її положень у країнах СНД, альтернативні проекти.

Наявність правових основ ідеології ще не означає її практичної дієвості, корисності. На шляху впровадження ідеології у життя, подолання відчуження її від практики, свідомості мас є чимало труднощів. Відзначимо деякі з них.

Крах у країнах СНД комуністичної ідеології (сутність якої — у класовому змісті, монопольності та догматичних стереотипах) за умов недиференційованості інтересів соціальних прошарків і груп суспільства може спричинитися до того, що її місце посяде інша ідеологія, можливо, з ще більшими претензіями на ''загальність та гуманізм''. Відтворення на демократичній основі колишнього ритуально-схвалюваного зводу ідей, цінностей, причому у монопольному вираженні, може стати ще більшим крахом для народу і самих засновників ''нової ідеології'', адже двічі спотикатися через один і той самий камінь згубно для всіх. Тому не слід допускати такого становища, коли будь-яка з нових ідеологій стане абсолютно панівною чи монопольною, спиратиметься на цінності, що не увійшли у свідомість народу.

За умов становлення громадянського суспільства, нових державних утворень, переходу до демократичних цінностей, норм суспільно-політичного життя неприпустима поява ідеологій як ілюзорних, перекручених форм свідомості, що дають людині видимість, начебто вона являє собою самостійну, гідну і моральну особу, надаючи їй тим самим можливість не бути такою. Це зумовлено багатьма економічними, політичними, гносеологічними та іншими чинниками, їх дія може бути посилена неадекватним розумінням і впровадженням у життя різноманітних ідеологій, що своєрідно відображають реальність основних сфер суспільного життя, у тому числі політичної. Розглянемо специфіку політичної ідеології.

Можна погодитися з тими вченими, які вважають, що політика без ідеології не існувала й існувати не буде, хоч тисячу разів буде ''плюралістичною''. Доки люди мають звичку поділятися на групи за інтересами, залишається потреба у силовому, владному регулюванні їхніх відносин; вони підтримуватимуть владу або протистоятимуть їй, формуючи власні групові образи — поняття щодо місця в суспільстві, відстоюючи власний погляд на речі як найдостовірніший. І влада навряд чи відмовиться від звички обґрунтовувати свої дії апеляцією до загального інтересу. Політична ідеологія є необхідним структурним елементом політики як галузі свідомої діяльності соціальних прошарків, груп та осіб.

У процесі історичної практики суспільна свідомість дедалі більше диференціюється. З появою політичного життя, суб'єктів політики, її інституцій виникає і розвивається політична свідомість як одна з форм суспільної свідомості. Політична свідомість рухлива, і у процесі її еволюції в ній фіксуються різноманітні погляди, оцінки суб'єктів, пов'язані з їх інтересами. Ідеологія є тією частиною політичної свідомості, яка відображає специфічність інтересів суб'єктів, їхню своєрідність. Прагнення до систематизації та впорядкування поглядів характерні для кожної соціальної спільноти. Вона дає людям розуміння їхніх соціальних інтересів, усвідомлення своєї належності до певних соціальних спільнот. З цього випливає, що ідеологія відображає інтереси окремого соціального прошарку, групи, а не загальні соціальні інтереси.

Водночас ідеологія як система поглядів, оцінок, цінностей соціальної групи, спільності за певних умов може вийти за межі своїх інтересів і набути якостей загальності, яка не є незмінною, монопольною, абсолютною. У будь-якому разі ідеологія має не нав'язувати людям цінності, а допомагати розібратися у її сутності, функціях та механізмах реалізації.

Предметом політичної ідеології є політичні відносини суспільства в усій їх різноманітності, координації та субординації. Політична ідеологія не є монопольною системою поглядів, цінностей і норм якогось одного політичного суб'єкта, що відображає інтереси начебто всіх. До того ж ідеологічні настанови на демократизацію політичного життя, плюралізм зумовили

реальні зрушення у духовно-політичному розкріпаченні людей, організацій, рухів, партій, самі ж щойно народжені ідеології розмиті, не мають чітких, конкретно виражених цінностей та цілей. Виник дефіцит ідеологій, який за умови вузьких групових інтересів суб'єктів та ідеологізованої людини догматичного складу загострює проблему становлення політичних ідеологій. У такій ситуації ідеологи сподіваються на допомогу структур політичної влади, намагаючись закріпити своє ''політичне обличчя''. Важко не погодитися з тими вченими, які вважають, що ''ідеологія взагалі не повинна з метою свого захисту апелювати до влади — навіть влади більшості над меншістю, якщо вона хоче здобути шанс стати свідомістю людей, а не підміною її''4, тобто самовизначитися й самовияви-тися, а це, у свою чергу, потребує з'ясування ЇЇ змісту.

Політична ідеологія, відображаючи політичні відносини, включає систему поглядів, ідей, цінностей, теорій, в яких віддзеркалюються інтереси політичних суб'єктів, цілі, завдання, методи, засоби політичної діяльності. Ідеї не можуть існувати без інтересів, нав'язуватися всупереч інтересам. Відображаючи сукупність теоретичних утворень, політична ідеологія на відміну від інших ідеологій безпосередньо відбиває відносини влади, ЇЇ види, а також політичні інтереси суб'єктів як їх волю до єдності та регулювання суспільно-політичного життя. Політична ідеологія невід'ємна від політичних відносин, емпіричного політичного досвіду та опосередковується політичною психологією.

Водночас її роль щодо влади не є однолінійною і на конкретно-історичному етапі суспільного розвитку може бути різною. Якщо спочатку ідеологія — своєю дією ''назовні'' — допомагає встановленню влади, відіграючи роль своєрідного алібі, то стаючи загальноприйнятою, вона починає діяти ''всередину'' — як складова влади: виконує роль головного інструмента ритуальної комунікації в апараті влади.

Ідеологія як інтерпретація дійсності з огляду влади в кінцевому підсумку завжди підпорядкована інтересам влади, тому в ній закладена тенденція відриву від дійсності, породження ілюзорного світу, ритуалізації. Саме тому ідеологія відображає цінності, норми і принципи, що породжені гаслами, пропагандою і не сприймаються індивідуальною свідомістю людини. Щоб запобігти цьому, потрібні контроль мас за всіма видами політичної влади, її легітимність, відкритість та дієвість демократичних механізмів владарювання. Тоді політична і неполітична ідеології перестають бути ворогуючими ''сусідами'' державного і цивільного життя, перетворюючись на духовні регулятиви суспільної та індивідуальної свідомості.

За своїм змістом неполітичні ідеології відображають інтереси соціальних спільнот громадянського суспільства, а політична ідеологія збирає ці інтереси у цілісність, поєднуючи або роз'єднуючи їх, спрямовуючи діяльність мас до загаль-нозначущого результату. При цьому кожний із суб'єктів незалежно від того, виражає він інтереси більшості чи меншості, має право вільного вияву своїх інтересів, поглядів, програм, повинен бути толерантним до іншої ідеології, її прихильників. Альтернативність політичних і неполітичних ідеологій на основі єдиних, загальнолюдських, фундаментальних цінностей дасть їм змогу не конфліктувати, а знаходити консенсусні форми існування.

Нині це є ідеалом розвитку, зародки якого поступово впроваджуються у політичний процес. У демократичних країнах в останні десятиліття багато традиційних і нових ідеологій виявляють намір ширше представити загальнолюдські цінності, загальний інтерес, єдине людство, непонівечене середовище існування. Ідеології поступово привчаються до рефлексії — дослідження власниххоціальних та ідейних передумов, пояснення реальних політичних дій на основі критичного аналізу усталеної методології, яка панувала десятиліттями. Так відбувається процес деідеологізації свідомості.

Деідеологізація свідомості не є відмовою від ідеологій, це відмова від ідеологічних стереотипів свідомості, надання ідеологіям цивілізованого змісту, що відображає реальності демократичних політичних відносин. Відмова від конкретних дискредитованих ідеологій не є деідеологізацією взагалі. Суспільство, соціальні групи, політичні організації завжди потребуватимуть системи теоретично оформлених поглядів, цінностей. Йдеться не про деідеологізацію, а про створення ідеологій, які відповідають інтересам суб'єктів, що ними усвідомлені й сприйняті. У цьому разі ідеології стають засобом згуртування соціальних груп і прошарків населення.

Зміст політично-ідеологічного впливу на маси та форми реалізації його поступово задаються новими суб'єктами політичного життя. Вони відходять від стереотипів належної поведінки мас, що визначається можновладцями, відкидають їхні ''авторитетні'' настанови й вказівки. Основними постулатами тотально ідеологізованого суспільства є такі:

''Все, що має бути, здійснюється швидко і назавжди; важливо не те, що є, а те, що повинно бути; той, хто суперечить (або принаймні не сприяє) належному, порушує закони космосу і повинен загинути через ці закони''5. Вони вже не спрацьовують, хоча ''не працюють'' і нові політичні цінності та ідеї. Відбувається переоцінка, більш точне визначення політичних цінностей та поява на їхньому ґрунті нових ідеологій.

Найбільшої ваги набувають цінності та ідеї лібералізму, національні, історичні й екологічні. У кожному окремому регіоні, державному утворенні (національному, адміністративному) одна з них стає провідною. Щоправда, у межах деяких республік-держав зараз важко виділити пріоритетну політичну цінність, що є системотворчим чинником політичної ідеології. Якщо в національно-державних утвореннях такою цінністю є національна ідея, по-своєму усвідомлена й реалізована, то, наприклад, у Росії про це не можна сказати нічого певного. Чим ширшим є державне утворення, а національна і соціальна структури складнішими, тим важче виявити стрижневу ідею, цінність політичної ідеології.

Політична цінність — це політично значущі явища, процеси, предмети, основи, сторони політичного життя, феномени політичної свідомості. Поряд із спільними для державних і цивільних структур соціальних цінностей (демократія, гуманізм, солідарність, суверенітет, свобода, рівність, справедливість, гідність тощо) у кожного політичного суб'єкта залежно від його інтересів, традицій, культури є свої власні політичні цінності. Загальні й особливі політичні цінності не є незмінними.

Система ідеологічних цінностей СРСР зруйнована, але вона ще жива. Популісти, представники колишніх політичних структур продовжують оперувати цінностями абстрактного змісту, які у масовій свідомості не знаходять ґрунту для закріплення. І це зрозуміло, бо, крім того, що ці ідеї дискредитовані попередньою ідейно-політичною роботою, вони не відображають нинішнього стану політичного життя народу. Багато з них є цінностями майбутнього, ідеалами, і ще не зовсім ясно, як вони вписуватимуться в реальну практику, як їх реалізувати. Відбувається зіткнення ідеологій, а не пошук їхньої спільної основи. У зв'язку з цим постала проблема розробки нової системи ціннісних орієнтацій, ідеалів, не відірваних від політичного життя.

У системі ідеологічних цінностей має бути головна системо-творча ідея-цінність. Розробка їх ґрунтувалася на різних критеріях: національних, раціональних, особистісних, демократичних тощо. Наприклад, А. Аніпкін такою ідеєю вважає ідею

Батьківщини. І. Клямкін переконаний, що тільки екологічна ідея може стати міжнаціональною. 3. Бжезінський має свою думку: ''Права людини — це єдина і найсприятливіша політична ідея сучасного світу... Привабливість цієї ідеї криється в тому, що вона відповідає інтересам грамотних і політично свідомих мас, котрих вже не можна з колишньою легкістю ізолювати та ідеологічно обробляти. Посткомуністичні авторитарні режими будуть, напевно, особливо вразливими для впливу ідеї прав людини завдяки відсутності ідеології, яка була б всеохоплюючою, заслуговувала на довіру. Отже, вони стануть доктринально нетривкими''6.

За умов політичної незрілості народу, нелегітимності ідеологій, становлення нових політичних цінностей, для яких ще немає достатніх матеріальних, соціальних і духовних умов, досить рано надавати правам людини значення системотворчої ідеї. Це не означає, що цю ідею слід відкинути. Становлення стабільного, демократичного суспільства неможливе без загальної ідеї, яка об'єднує більшість народу, мети і дій на методологічних засадах гуманізму та пріоритету особистісних чинників суспільного і політичного розвитку.

Важливо обґрунтувати таку ідею, здійснення якої дало б змогу людству перейти на інший, вищий рівень ціннісних орієнтацій, тобто до ідеї прав людини. Реалізація і закріплення у свідомості мас цієї ідеї-цінності дали б змогу об'єднати навколо неї й інші цінності, особливо національні, екологічні, патріотичні тощо, подолати систему розвалу і розвал системи нових цінностей, до якої слід віднести й суверенітет особи. Саме нерозвиненість людини як особи призвела суспільство до стагнації, виявила його антигуманний зміст і однобічну спрямованість розвитку.

Суверенітет особи — це усвідомлення індивідом своєї са-моцінності, значущості, свобода вибору політичних переконань і дій. Суверенність особи дасть їй можливість бачити світ таким, яким він є, а не розглядати його крізь призму незрозумілих і нав'язаних ідеологічних міфів і стереотипів. Суверенна людина — це насамперед вільна людина, розкріпачена у своїх думках і діях, і водночас відповідальна у ставленні до справи, без чого свобода перетворюється на анархію.

Суверенність особи — справжня, зрозуміла загальнолюдська цінність. Тому лише за умови усвідомлення кожним са-моцінності своєї особистості, грамотної пропаганди цієї ідеї можна переходити до реального утвердження інших політичних цінностей. Поза нею всі інші політичні цінності зависають у повітрі й нічого, крім загальних настанов, не несуть. Це ідеологізовані ''голі королі''.

Суверенітет особи як вихідна системотворча ідея-цінність має стати загальною цінністю, оскільки всі політичні сили зацікавлені в її реалізації; адже в ній закладена думка про концентрацію особистішої орієнтації особи на саму себе, а не на інші політичні суб'єкти ''аморфнозагальної'' якості, що спричинювало скутість мислення і дії. Останнє призвело спочатку до виникнення ідеології жертовності та терпіння не-статків в ім'я ''прекрасного майбутнього'', а потім до ідеології споживацтва, орієнтації на зрівнялівку, сподівань на благодійність з боку держави і партії. Як слушно зауважив В. Денисов, перемога ідеології люмпена у формі загальної зрівнялівки призводить до експлуатації трудящої людини неробою.

За таких умов нероба і трудівник урівнюються у своїй суверенності, хоча їхні ідеології різні. П. Сорокін, обґрунтовуючи функціональний зв'язок між ситими і голодними (багатими й бідними) та їхніми ідеологіями, зазначав, що в них різні соціально-політичні ідеології. Для успіху комуністичної і зрівняльної ідеології, на його думку, необхідні дві умови:

1) значне зростання дефіцитного або порівняного голодування мас за неможливості компенсування його іншими шляхами;

2) наявність майнової диференціації у країні. Чим виразнішіобидві умови, тим, за рівності інших умов, швидший і сильні ший успіх комуністично-соціалістичної ідеології, тим легше вона приставатиме до голодних.

Історична практика підтвердила цю залежність. Відхід від неї пов'язаний з відмовою від комуністичної ідеології, оскільки бідна і голодна людина найменш готова до творення, вона не суверенна. Через це створюється ситуація 1918 p., коли ''політика стала особистою справою такої ж цінності й необхідності, як забезпечення своєї родини борошном, чаєм та усякою всячиною, необхідною для щоденного проживання'' (М. Пришвін).

Власне, це не політика в її справжньому значенні, оскільки такий стан її не відображає інтересів, їхньої структурованості щодо політичної влади, але остання зобов'язана враховувати їх. Водночас політичне життя, соціологічні дослідження показують, що люди високо оцінюють демократичні, загальнолюдські ідеали, але за нестійкості масової свідомості в практичних орієнтаціях вони важко позбуваються звичних понять. Ідентифікація особою себе з країною і правом помітно слабша, ніж із спорідненою групою і колективом підприємства (тобто групами безпосереднього спілкування), тому людина віддає перевагу гарантованій бідності порівняно з не-визначеним майбутнім.

Ось чому вивести ідеологізовану людину в поле її суверенності й на цьому грунті покінчити з рабською, голодною свідомістю, що абсолютно підпорядковує її волю волі колективу, політичної спільноти, надзвичайно складно. Але іншого шляху немає. Консервація комуністичною ідеологією рабської свідомості призводить до бездумних ''політичних'' дій мас, які можуть стати некерованою політичною силою, що змете на своєму шляху існуючі або взагалі нові політико-владні структури.

При цьому не слід забувати, що навіть найкраща ідея може бути перетворена непередбачуваними адептами на ідеологічну схему, яка підкорює вже тим, що виявляється в абсолютних принципах. В чаду ейфорії вивільнення від старих стереотипів, утопій можна не помітити поневолення свідомості новими канонами, утопіями, змістовими кліше, які доводиться приймати, а не розуміти.

Ситуація ускладнюється тим, що нині практично ніхто не займається ідеологічною роботою, внаслідок чого нові ідеї швидко з'являються і ще швидше зникають, концепції ідеологічно не проробляються. У політичних структурах на різних рівнях немає структурних підрозділів або хоча б груп, які займалися б цією діяльністю. Щоправда, при деяких громадських рухах створено робочі групи для проведення розробок щодо соціокультурного забезпечення реформ, дослідження проблем національних відносин тощо. Проте це лише окремий сплеск хвилі, що не змінює стану в усьому просторі. Якщо існують різні ідеології, то вони відповідно потребують кваліфікованих ідеологів, які мають забезпечувати розробку ідей і впроваджувати їх у свідомість мас. Нехтування ідеологічною роботою вже має негативні наслідки, які незрівнянно зростатимуть, якщо таке становище й далі буде сталою нормою політичного життя, суспільного й індивідуального буття та свідомості. Людська свідомість, як і природа, не терпить вакууму, і він неминуче заповнюватиметься вмістом не завжди доброї якості.

Отже, об'єднуюча і регулююча функції політичної ідеології на ґрунті суверенності особи, інтересів соціальних спільнот, інших політичних суб'єктів державності мають бути осмислені, прийняті як вихідна цінність і цілеспрямовано впроваджуватися у політичній діяльності мас, організацій, партій, рухів, усіх політичних і громадських структур суспільства. Це той основний механізм, за допомогою якого може бути стабілізоване політичне і суспільне життя, а суспільство стане людянішим.

На нашу думку, успіх національно-державного будівництва в Україні буде гарантований лише тоді, коли всі ми облишимо спроби ідеологічного табування співгромадян, які чимось різняться від інших, з використанням соціальних, етнічних, лінгвістичних та інших особливостей, коли навчимося в кожній людині бачити насамперед особистість, а вже потім представника будь-якої групи. Свобода завжди персональна, а гідність нації визначається саме тим, як шанується особистість.
Основная образовательная программа высшего профессионального образования Направление подготовки 080100 экономика - страница 12,
Правительства Российской Федерации от 22 июля 2004 г. №370 Собрание закон - страница 3,
Анализ социального состава обучающихся по категориям - Приказ №154 от «31» августа 2011 г. Программа развития гимназического...,
Інформація в інтернет-портал міської ради,
Е. Б. Соболева Новости гпнтб со ран - страница 9,
Конкурс 3 раздел приглашение к участию в конкурсе 3 - страница 31,
Затверджено - страница 10,
Профессор. А. И. Осипов - страница 18,
Книга охватывает широкий круг направлений в теории личности, разработанных такими - страница 13,
Обенно с конца XVIII века и вплоть до наших дней, вокруг его учения идет ожесточенная борьба материализма и идеализма, ярко иллюстрирующая партийность философии - страница 36,
Modern philosophico-legal methodology - Вісник львівського університету філософські науки,
Предложения и замечания участников публичных слушаний, поступившие в период работы экспозиции по материалам проекта Правил землепользования и застройки в городе Москве - страница 45,
Зарегистрировано в Минюсте РФ 21 февраля 2008 г - страница 4,
Раздел 3. Процедура разработки и утверждение - Рабочей программы учебной дисциплины: код года утверждения,
I. Увещания к Феодору Падшему - страница 25,
Методическое пособие для библиотечных работников Содержание - страница 2,
Тема уроку. Написання прийменників. Мета - Управління освіти виконавчого комітету Старокостянтинівської міської...,
А. В. Брешенков Проектирование баз данных на основе информации табличного вида Допущено в качестве учебного пособия для студентов высших учебных заведений, обучающихся по направлению подготовки диплом - страница 20,
Http://www koob ru - страница 8,
Глава 6. ИЗМЕНЕНИЕ СРОКОВ ИСПОЛНЕНИЯ НАЛОГОВОГО ОБЯЗАТЕЛЬСТВА - Кодекс Республики Казахстан о налогах и других обязательных...,
Техническое задание на приобретение путевок в краевые профильные палаточные лагеря в рамках оздоровления детей - страница 12,
Раздел I. Осмотр вентиляторных установок - Правила безопасности при строительстве метрополитенов и подземных сооружений...,
Решением Межгосударственного Совета - страница 13,
1. 1Общие сведения о процедуре запроса предложений - страница 11,