7.4. Права та обов'язки учасників інформаційних - В. М. Антонов інтелектуальна власність І комп'ютерне авторське право

^ 7.4. Права та обов'язки учасників інформаційних

відносин

1. Зміст інформаційних відносин

Досліджуючи суб'єктний склад відносин у сфері використання програм, баз даних, інформаційних систем, вченими зверталась увага на те, що наука цивільного права з метою індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин окреслює їх елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок. Та­ким чином, змістом інформаційних, як і будь-яких інших правовід­носин, є взаємні права і обов'язки їх учасників.

Не слід забувати, що у цивільно-правових відносинах повинні брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми, а відношення людини до речі не є правовим.

Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин у сфері ви­користання програм, баз даних та інформаційних систем, мають су­б'єктивні права і обов'язки.

Важливо зазначити, що суб'єкт цивільно-правових відносин, яко­му належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права, а суб'єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку.

Загальна теорія цивільного права визначає, що таких цивільно-правових відносин, в яких існує лише суб'єкт права і лише суб'єкт обов'язку, дуже мало і в цивільно-правовому відношенні, як правило, кожен з учасників має суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки.

^ 2. Підстави виникнення цивільних правовідносин у сфері створення та використання програм, баз даних та інформаційних систем

Не можна не відмітити, що цивільно-правові норми самі по собі не породжують цивільних правовідносин, цивільних прав і обов'яз­ків, які входять до її складу. Необхідним є виникнення конкретних суспільних відносин за таких обставин, з якими закон пов'язує нас­тання правових наслідків.

У законодавстві дається перелік основних юридичних фактів, з якими цивільне законодавство пов'язує виникнення цивільних прав і обов'язків, а юридичними фактами називаються обставини, з нас­танням яких норми права пов'язують виникнення, зміну або при­пинення правовідносин.

До них, крім багатьох інших, відносяться і створення творів нау­ки, літератури і мистецтва, винаходів та ін., що має безпосереднє відношення до об'єкту, що досліджується.

3. Суб'єктивне авторське право у сфері інформаційних відносин

Слід зазначити, що з моменту створення інформаційної системи її автор або автори набувають суб'єктивні немайнові та майнові права.

Поняття й сутність суб'єктивних авторських прав базуються на єдиному розумінні суб'єктивного права як передбаченої законом мож­ливості певної поведінки уповноваженого суб'єкта.

Відповідно до цього суб'єктивне авторське право характеризу­ється як забезпечена нормами права можливість самому суб'єкту здійснювати різноманітні дії, вимагати відповідної поведінки від зо­бов'язаних осіб і звертатися у відповідні органи за захистом пору­шених прав та інтересів. Тобто, суб'єктивне авторське право — це комплекс немайнових і майнових прав, які мають відносно само­стійне призначення, хоч тісно пов'язані між собою.

Зобов'язані особи не повинні перешкоджати здійсненню прав авторів.

Все перелічене повною мірою можна віднести й до суб'єктів від­носин у сфері створення і використання програм, баз даних та ін­формаційних систем.

4. Умови визнання авторського права і сповіщення про авторське право на програми, бази даних, інформаційні системи Для виникнення, визнання і здійснення авторського права на названі об'єкти не вимагається виконання будь-яких формальнос­тей, включаючи депонування або реєстрацію.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може, починаючи з першого випуску в світ програми, бази даних чи інформаційної системи використати знак охорони авторського пра­ва, який розташовується на кожному примірнику інформаційної сис­теми і складається з трьох елементів: © — літери С у колі, імені осо­би, яка має авторське право і року першого випуску інформаційної системи у світ.

Необхідно передбачити варіант, коли інформаційна система скла­дається з матеріалів, які не є об'єктами авторського права. В цьому випадку авторське право на таку інформаційну систему належить особам, які її створили.

Авторське право на програму, базу даних, інформаційну систему:

Дуже важливим є надання можливості забезпечення не перешко-джувати іншим особам здійснювати самостійний добір, організацію творів і матеріалів, які входять до інформаційних систем, навіть коли на цю інформаційну систему існує авторське право.

Особі, яка має авторське право, або будь-яку виключну право­мочність на програму, базу даних чи інформаційну систему, необ­хідно надати можливість зареєструвати це право або правомочність в офіційних державних реєстрах самостійно або через представників протягом терміну охорони авторського права.

Державній реєстрації можуть підлягати свідчення про авторствс на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опубліку­вання твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

У Проекті цивільного кодексу України передбачається, що ор­ган, який забезпечує державну реєстрацію і положення про держав­ну реєстрацію прав автора на витвори науки, літератури і мистецтва затверджує Кабінет Міністрів України. Для інформаційної системи таким органом могло б стати Українське агентство з правової охо­рони програм для ЕОМ, баз даних, топологій інтегральних мікро­схем та інформаційних систем.

Про реєстрацію прав автора інформаційної системи необхідно ви­давати свідоцтво, а при виникненні спору державна реєстрація має ви­знаватися судом як юридична презумпція авторства, тобто має вва­жатися дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено іншого.

Поширення на інформаційні системи принципів авторсько-пра­вової охорони означає визнання за автором (авторами) особистих немайнових і майнових прав.

5. Особисті немайнові права автора програми, бази даних, інформаційних систем

Закон відносить до особистих (немайнових) прав автора право авторства, право на авторське ім'я, право на недоторканність твору та право на обнародування твору.

Конкретизуючи раніше наведені положення, зазначимо, що ав­тор є суб'єктом абсолютних правовідносин, за якими всі оточуючі особи зобов'язані не порушувати його право.

В свою чергу, вступаючи у правовідносини по використанню ін­формаційних систем, автор (автори) набувають відносні майнові права.

Не можна не відмітити, що авторське право більшості зарубіж­них країн поділяється на ряд повноважень майнового і особистого характеру. Першими за їх виникненням слід називатрі немайнові, або моральні права (droit moral moral right): право авторства, пра­во на ім'я, на назву твору і його недоторканність. Однак основне значення мають виключні права на використання твору і право на гонорар. У зв'язку з цим підкреслимо, що в Україні сьогодні особисті (немайнові) права автора складаються з прав авторства, права на авторське ім'я, право на недоторканність твору і права на обнаро­дування твору.

^ Право авторства на програми, бази даних та шформаїгДйні системи.

Правом авторства на програми, бази даних та інформаційні сис­теми, як і на будь-який інший об'єкт авторського права, є забез­печена законом можливість особи вважатися автором даного твору і вимагати від інших осіб виконувати вимоги авторського права (ви­знавати права авторства) відповідно до існуючого законодавства.

Назване право може належати лише творцеві програми, бази да­них та інформаційної системи, а не будь-кому іншому і закріплює той факт, що дана особа своєю творчою працею створила конкрет­ний твір. Його виникнення не залежить від того, чи опубліковане твір і чи є підстави для отримання винагороди. Право авторства не відчужується і не передається за договором, воно не переходить у спадщину, тобто є безстроковим. Воно не підлягає майновій оцінці і є невід'ємним від автора правом.

Не слід забувати, що право авторства характеризується як осно­ва для виникнення всіх інших правомочностей автора.

^ Право співавторства на програми, бази даних та інформаційні системи.

Треба наголосити, що для створення програми, бази даних та інформаційної системи на сьогодні більш характерним є наявність співавторів, яким авторське право повинно належати сумісно, а вза­ємодія співавторів з приводу створеної інформаційної системи може визначатися договором між ними. Кожний зі співавторів зберігає авторське право на створену ним частину, якщо вона має самостійне значення і вправі розпорядитися такою частиною за власним роз­судом (наприклад, творці операційної системи, опису програм, до­поміжних матеріалів, баз знань) і повинні користуватися всім комп­лексом відповідних правомочностей самостійно і незалежно один від одного.

Більш складним може виявитися вирішення питання про автор­ство, якщо одна інформаційна система — назвемо її базовою — надає можливість для створення цілого покоління інформаційних систем з широким діапазоном використання.

Творці вихідних інформаційних систем можуть докладати знач­них зусиль стосовно адаптації базової інформаційної системи, при­стосування її для вирішення комплексу нових проблем і виконання нових функцій.

Зрозуміло, в цих умовах не можна позбавити творців базової ін­формаційної системи відповідних прав, оскільки нові інформаційні системи суттєво залежать від першої.

^ Право на авторське ім'я (назву).

Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках. Існують винятки, хоча до програми, бази даних та інформаційної системи вони навряд чи можуть мати відношення.

З правом авторства нерозривно пов'язано право на авторське ім'я, яке по суті є конкретизацією права авторства і представляє собою забезпечену законом можливість опублікувати твір під своїм ім'ям, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без зазначення імені (анонім­но). Автор, який створив програму, базу даних, інформаційну сис­тему, здійснює право на ім'я, випускаючи її у світ.

Без згоди автора ніхто не може вносити до програми, бази даних, інформаційної системи будь-які зміни у позначені його імені. Мож­ливим є варіант, коли група співавторів домовиться між собою ви­пускати інформаційну систему без зазначення імен авторів, вико­ристовуючи спеціальну назву.

На основі переліченого, право на ім'я автора програми, бази да­них, інформаційної системи можна тлумачити як право визначати форму зазначення імені автора: під своїм ім'ям, під умовним ім'ям (псевдонімом) або анонімно.

^ Право на недоторканість твору і контроль за його дотриманням,

Право на недоторканність твору визначається як право проти­діяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити чес­ті та репутації автора.

Це означає, що при виданні або будь-якому іншому використанні твору, забороняється без дозволу автору (авторів) та його правона­ступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до йогс назви та позначення імені автора.

Не слід допускати без дозволу автора супроводження програми, бази даних, інформаційної системи передмовами, післямовами, ко­ментарями, будь-якими іншими поясненнями, скороченнями чи до­повненнями твору.

Таким чином, право на недоторканність (цілісність) програми, бази даних, інформаційної системи слід визначити як право на за­хист як самих цих понять, так і їх назви від всілякого роду пере­кручень, спотворень або інших посягань, що може завдавати шкоди честі та репутації автора. Наведене підтверджується п. 4 ст. 13 За­кону «Про авторське право і суміжні права».

Слід зазначити, що право на недоторканність програми, бази да­них, інформаційної системи згідно Закону є особистим немайновим правом, але спадкоємці також наділяються цим правом, а особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов'язані також дотримуватись вимог недоторканності твору.

За загальним правилом контроль за дотриманням вимог щодо недоторканності твору здійснює Державне агентство України з ав­торських і суміжних прав, але для розглядаємого об'єкту доцільно створити спеціальне Українське агентство з правової охорони прог­рам для ЕОМ, баз даних, топологій інтегральних мікросхем, інфор­маційних та експертних систем. Необхідність появи такого спеціаль­ного агентства є зрозумілою і актуальною, — вона обґрунтовувалась при розгляді питання про суб'єктивні права автора інформаційної системи.

Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад програми, бази даних, інформаційної системи з однієї мови на іншу з метою випуску у світ слід дозволяти лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. При цьому переклад може здійснюватись лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

Право на обнародування твору.

За Законом про авторське право обнародування твору — це дія, що надає твору доступності для публіки, якими б засобами це не до­сягалось. Інакше це істотне особисте немайнове право автора нази­вається правом випуску твору у світ. Відповідно до Закону програму, базу даних, інформаційну систему можна вважати випущеною у світ (опублікованою, обнародуваною), якщо вони будь-яким способом повідомлені невизначеному колу осіб.

У літературі відмічається, що твір може бути випущений у світ різними способами, але суттєвим є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб і те, що не вважається випуском у світ ін­формація про твір з викладенням його короткого змісту або повідом­лення вузькому колу осіб. Ті самі положення знайшли своє відобра­ження в Законі «Про авторське право і суміжні права».

Дещо іншу позицію має з цього приводу російське законодавство.

Випуск у світ програми для ЕОМ або бази даних, наприклад, від носиться до майнових прав автора. Доцільність такого трактуванню відносно інформаційних систем необхідно ще детально проаналізу­вати, але така перспектива є досить обґрунтованою.

Оскільки за діючим законодавством, передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на вико­ристання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, доцільним буде першочергово звернутись до аналізу самого поняття «виключне право».

Сучасна юридична думка характеризує виключне право, як пра­во, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (лі­цензії), за винятком випадків, встановлених Законом про авторське право.

Аналогічну позицію в цьому питанні займали й інші автори, які обґрунтовували введення і використання цього поняття.

^ 6. Виключні права автора та інших осіб, які мають авторське право на програми, бази даних та інформаційні системи

У Законі «Про авторське право і суміжні права» від 1994 р. до виключних прав автора або іншої особи, яка має авторське право, належить право дозволяти або забороняти:

• імпорт примірників твору.

Більшою або меншою мірою всі перераховані виключні майнові права належать і автору програми, бази даних, інформаційної сис­теми з урахуванням особливостей їх як об'єктів. Крім того, цей пе­релік не є вичерпним і може доповнюватись.

Найбільш суттєві для інформаційних систем виключні майнові права слід сформулювати таким чином:

• право відтворення програми, бази даних, інформаційної системи. Відтворення інформаційної системи — це виготовлення одного

або більше примірників інформаційної системи в будь-якій матеріал­ьній формі, а також запис інформаційної системи для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптич­ній або іншій формі, яку читає машина, де примірник — це резуль­тат будь-якого відтворення твору.

Здійсненню права публічного сповіщення у сфері створення ін­формаційної системи більше відповідає така передача в ефір або по проводах зображень і (або) звуків інформаційної системи, коли за­значені зображення чи звуки можуть бути сприйнятими невизна-ченим колом осіб.

Автор (автори) оригіналу інформаційних систем може сам пере­класти свій твір іншою мовою, тобто здійснити авторський переклад.

Вважається, що при цьому можливо збереження загального пра­вила про те, що за наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією ж мовою. Можливі тут й автори­зовані переклади.

^ Модифікація програм, баз даних, інформаційних систем.

Вочевидь є необхідність віднести будь-яку модифікацію програ­ми, бази даних, інформаційних систем (переробку твору) до виключ­них майнових прав автора. Така модифікація може мати місце лише за згодою автора чи його правонаступників.

^ Розповсюдження програм, баз даних та інформаційних систем.

Особливо гостро постає питання щодо розповсюдження таких творів як програма, база даних, інформаційна система шляхом про­дажу, відчуження в інший спосіб або шляхом здавання в найом чи у прокат, іншої передачі їх до першого продажу.

Відповідно до Закону «Про авторське право і суміжні права» роз­повсюджувати чи будь-яким іншим способом поширювати до пер­шого продажу свій твір може лише автор або його правонаступник чи інші особи, але тільки з дозволу автора чи його правонаступників. Проте, після першого продажу програми, бази даних, інформаційної системи згідно з даним правилом право автора чи його правонаступ­ників на розповсюдження твору вичерпується. Щодо творів, зафік­сованих у формі, яку читає машина, це право зберігається за авто­ром чи їх правонаступниками також після першого продажу чи відчуження в інший спосіб.

Практичну значимість це набуває у зв'язку з тим, що програму, базу даних, інформаційну систему після її першого продажу може здавати в найом власник твору.

Як передбачається Законом «Про авторське право та суміжні пра­ва» , зазначений перелік не є вичерпним, тому автор програми, бази даних, інформаційної системи має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір в інші способи.

^ 7. Передача майнових прав на програми, бази даних та інформаційні програми за договором

У законодавстві, присвяченому правовій охороні прав на прог­раму, базу даних, інформаційну систему, так само як для програм та баз даних, слід передбачити можливість передачі майнових прав на інформаційні системи повністю або частково іншим фізичним або юридичним особам за договором.

Майнові права можуть відчужуватись автором та іншими суб'єк­тами авторського права (ліцензіаром). Ліцензіар може видавати лі­цензію іншій особі (ліцензіату) на використання творів відповідно до такої ліцензії. Відчуження авторських майнових прав і видача ліцен­зії оформлюється на підставі авторського договору. Особисті немай­нові права автора при цьому не можуть передаватися іншим особам.

Договір повинен укладатись в письмовій формі і має встановлю­вати такі суттєві умови:

Важливим є той факт, що майнові права на інформаційну систему можуть переходити у спадок у встановленому законом порядку.

Що стосується майнових прав на інформаційні системи, створені в порядку виконання службових обов'язків або за завданням робо­тодавця, то вони будуть належати роботодавцю, якщо у договорі між ним і автором не передбачено іншого.

^ Порядок оплати і розмір винагороди встановлюється договором між автором і роботодавцем.

8. Вільне використання програм, баз даних та інформаційних систем

Разом з тим, велику практичну значимість має те, що Закон у деяких випадках обмежує виключне право автора на використання твору, а використання твору без згоди автора отримало назву віль­ного використання. Можливість і доцільність вільного використан­ня творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди або з виплатою йому авторської винагороди з урахуванням певних особливостей слід передбачити й для інформаційних систем.

^ Зразком і підставою для цього може слугувати детально регла­ментоване вільне відтворення комп'ютерних програм (ст. 18 Закону «Про авторське право і суміжні права»).

З означеного питання пропонується таке: без дозволу автора чи іншої особи, якій належить авторське право на інформаційну сис­тему, якщо інше не визначено в договорі, дозволяється здійснювати такі дії: відтворення одного примірника інформаційної системи, а також адаптацію інформаційних систем, які здійснюються особою, яка є законним власником примірника інформаційної системи; ви­готовляти або доручати виготовлення копії інформаційної системи за умови, що ця інформаційна система призначена лише для архів­них цілей та для заміни законно придбаного примірника інфор­маційної системи у випадку її втрати, пошкодження або непридат­ності.

^ Безсумнівно, що визначений примірник інформаційної системи або її адаптація не можуть використовуватись з іншою метою, ніж передбачено, і підлягає знищенню у випадку, коли продовження во­лодіння інформаційною системою втрачає законний характер.

Іншою підставою може бути відтворення в одному примірнику для архівних цілей і заміна законно придбаного примірника інфор­маційної системи у випадку, коли такий примірник втрачено, по­шкоджено або він став непридатним.

Подальший аналіз цих питань дозволяє дійти до висновку, ще автор або інша особа, якій належить право на використання при­мірника інформаційної системи, може без отримання дозволу особи, якій належить право власності на інформаційну систему, здійсню­вати будь-які дії, пов'язані з функціонуванням інформаційної сис­теми відповідно до її призначення, в тому числі виправлення явних помилок. Запис і зберігання в пам'яті ЕОМ допускається по відно­шенню до однієї ЕОМ або одного користувача в мережі, якщо інше не передбачено договором з автором, або іншою особою, якій нале­жить право власності на інформаційну систему.

9. Право на авторську винагороду — основне майнове право авторів програм, баз даних та інформаційних систем

Як вже зазначалось, право на авторську винагороду — це основ­не майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. У зв'язку з цим підставою для винагороди є факт використання твору у будь-який спосіб.

Якщо вести розмову про основні правові форми використання творів, в тому числі й програм, баз даних, інформаційних систем, то їх можна охарактеризувати як виключне право дозволяти або за­бороняти ті чи інші дії, про які йшлося раніше.

До конкретних юридичних фактів, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, закон відносить:

Тобто, право на одержання винагороди породжується, як пра­вило, лише фактом використання твору.

Таким чином, сам по собі факт наявності твору в об'єктивній фор­мі права на винагороду породжує не завжди.

У літературі звертається увага на те, що винагорода, отримана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є по суті вина­городою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути як у формі заробітної плати, так і у формі авторського гонорару. Крім того, можливе поєднання цих форм оплати.

Не слід забувати, що винагорода має виплачуватись за будь-яке використання твору, окрім згадуваних нами випадків використання твору без згоди автора.

Що ж стосується розміру й порядку обчислення авторської вина­городи за створення і використання твору, то він визначається у від­повідному авторському договорі і може здійснюватись у вигляді од­норазового платежу — одноразова винагорода, або у формі відрахувань — відсотків за кожний проданий примірник чи кожне використання твору, або складатись зі змішаних платежів.

Все викладене повною мірою належить і до інформаційної сис­теми як до об'єкту авторсько-правової охорони.

10. Договір між автором програми, бази даних, інформаційної системи і користувачем

Велику практичну значимість при використанні програми, ба­зи даних, інформаційних систем відіграє договір між автором (йогс спадкоємцем, а також будь-якою фізичною або юридичною особою, яка має виключні майнові права на програму, базу даних, інформа­ційну систему, отримані в силу закону або договору) і третіми осо­бами (користувачами). Таке використання здійснюється на підставі договору, за виключенням випадків вільного перепродажу екземп­ляру інформаційної системи, який слід розглянути окремо.

Вказаний договір повинен укладатися, і укладається нині, в пись­мовій формі.

При продажу і наданні масовим користувачам доступу до інфор­маційної системи необхідно передбачити особливий порядок укла­дання договорів, наприклад, шляхом викладення типових умов до­говору на екземплярах інформаційних систем, які передаються.

Разом з тим, слід передбачити в українському законодавстві віль­ний перепродаж екземпляру інформаційної системи, а саме: допус­тити перепродаж або передачу іншим способом власності або інших речових прав на екземпляр інформаційної системи після першого продажу, або іншої передачі права власності на цей екземпляр без згоди автора і без виплати йому додаткової винагороди.

^ Таким чином, можна зробити певні висновки щодо інформацій­них систем, а саме:

1. З моменту створення інформаційної системи автор або автори набувають суб'єктивних немайнових і майнових прав, що повинно бути законодавче закріплено. Спеціальний закон повинен містити в собі низку положень, основними з яких є такі:

  1. Для інформаційних систем слід передбачити створення спе­ціального органу, який має забезпечувати їх державну реєстрацію. Таким органом може стати спеціальне Українське агентство з пра­вової охорони програм для ЕОМ, баз даних, топологій інтегральних мікросхем та інформаційних систем.

  2. Найбільш суттєвими для авторів інформаційних систем є ви­ключні майнові права, які слід сформулювати таким чином: відтво­рення інформаційної системи (повне або часткове) в будь-якій формі і будь-якими способами; розповсюдження інформаційної системи; модифікація інформаційної системи, в тому числі переклад інфор­маційної системи з однієї мови на іншу.

  3. У законодавстві, яке передбачає правову охорону прав на ін­формаційну систему, слід передбачити можливість передачі майно­вих прав на інформаційні системи повністю або частково іншим фі­зичним або юридичним особам за договором; майнові права можуть відчужуватись автором та іншими суб'єктами авторського права (лі-цензіаром); ліцензіар може видавати ліцензію іншій особі (ліцен-зіату) на використання інформаційної системи відповідно до такої ліцензії.

  4. Практичну значимість при використанні інформаційних сис­тем відіграє договір між автором і третіми особами (користувачами). Таке використання повинно здійснюватись на підставі договору, який слід укладати в письмовій формі. При продажу та наданні масовим користувачам доступу до інформаційної системи необхідно перед­бачити особливий порядок укладання договорів, наприклад, шля­хом викладення типових умов договору на примірниках інформа­ційних систем, які передаються.

^ 7.5. Дослідження проблем глобальноїінформаційної мережі Internet у США та країнах Європи, формування законодавства у цій сфері

Слід зазначити, що з моменту виникнення і створення Глобаль­ної мережі Internet у США більше уваги приділяється проблемам, які стосуються саме Internet. Кількість постійних користувачів ме­режі у світі перевищила 900 млн. Безумовним лідером є США (біля 154 млн постійних користувачів Internet, або 76 відсотків від усього дорослого населення). Країни Західної Європи додають значних зу­силь, щоб наздогнати США. Вже сьогодні більше 113 млн європей­ців є постійними користувачами мережі Internet, що складає майже 36 відсотків від усього дорослого населення. Загальні темпи при­росту кількості хостів в Європі складає 23,8 процентів.

Однак що Глобальна мережа, як і інші регіональні, містить в собі велику кількість інформаційних систем, які в поєднанні а засобами передачі складають мережі. Тому всі питання, які вирі­шуються в Internet слід вирішити, перш за все, для інформацій­них систем.

Регулювання питань, пов'язаних з інформаційним наповненням Internet та правовими аспектами функціонування — складна і делі­катна справа. Країн, в яких є спеціальне законодавство, що стосу­ється Internet, в Європі небагато. Однією з таких країн є Німеччина. Німецькі законодавці, наприклад, у червні 1997 року прийняли спе­ціальний закон про мультимедіа. Цим законом, наприклад, перед­бачається контролювання матеріалів, які розміщуються в Internet.

У липні 1997 року на засіданні Ради міністрів країн ЄС в Бонні була прийнята Декларація про принципи використання Internet у майбутній Європі. В Декларації, зокрема, записано, що Internet — провайдери в цілому не відповідають за інформацію, яку одержують їх клієнти з Internet. Крім того, було схвалено принцип недискримі-наційного оподаткування при використанні Internet в електронній торгівлі. Але Internet проголошений «вільною зоною торгівлі», як це пропонувалось США.

Цікавим є те, що офіційними органами США з одного боку підкрес­люється необхідність обмеження державного втручання в Інтернет, чим пояснюється його бурхливий розвиток, а з іншого боку, Конгрес США вже прийняв і розглядає більше десяти законопроектів, прис­вячених Інтернет (бібліотека Конгресу — http://thomas.loc.gov). Про­ект закону про захист персональної інформації в Інтернеті передбачає введення заборони для федеральних відомств на надання доступу до конфіденційних записів про індивідів через Інтернет. Проект закону про сімейний доступ до Інтернету спрямований на забезпечення бать­ків засобами контролю за змістом, до якого мають доступ їх діти че­рез Інтернет. Провайдери послуг Інтернету повинні надавати прог­рамне забезпечення, яке дозволяє здійснювати такий контроль.

Заборона на використання Інтернету для азартних ігор, укладання парі, проведення лотерей та інших засобів вилучення грошей у на­селення передбачає законопроект «Про заборону на азартні ігри в Інтернеті»

1. Проблеми конфіденційності у сфері інформаційних відносин у США, Японії та ряді країн Європи

Багато уваги приділяють США на даному етапі і питанням кон­фіденційності, яку асоціюють з концепцією особистої свободи. Лег­кий доступ до інформації в інформаційних системах і в Глобальній інформаційній інфраструктурі (GII) в цілому, можливість її багато­разового використання і миттєвої передачі можуть призвести до зни­ження рівня конфіденційності. Тому однією з необхідних умов ус­пішного ведення бізнесу вважається забезпечення конфіденційності.

У червні 1995 року Робоча група з питань конфіденційності у скла­ді Цільової групи з питань інформаційної інфраструктури уряду США (ПТЕ) опублікувала звіт — «Конфіденційність і національна інфор­маційна інфраструктура: принципи надання і використання особис­тої інформації». У звіті наведено низку принципів, які регламен­тують збір, обробку, зберігання і повторне використання особистих даних. Ці принципи, які базуються на основі розроблених Організа­цією економічного співробітництва і розвитку «Основних принци­пів захисту конфіденційності та міжнародного потоку персональних даних», об'єднують принципи доброчинної практики в роботі з ін­формацією. Крім того, принципи конфіденційності визначають умо­ви, які регулюють отримання, розголошення і використання конфі­денційної інформації, її цілісність та якість.

У квітні 1997 року Комітет з інформаційної політики Цільової групи ПТЕ видав проект документу — «Варіанти забезпечення кон­фіденційності в системі Національної інформаційної інфраструкту­ри». В цьому документі аналізуються інформаційна практика США і громадська думка, які стосуються конфіденційності інформації. Ме­тою є пошук оптимального балансу між розумінням особистої кон­фіденційності та вільним потоком інформації в демократичному електронному суспільстві.

Доречно буде відмітити, що питання конфіденційності, як вони загалом називаються у США, розглядаються у багатьох країнах, в тому числі й в Україні.

Деякі країни прийняли закони, які вводять принцип саморегу­лювання в промисловості або передбачили адміністративні заходи по захисту прав конфіденційності своїх громадян.

Однак, на думку урядових кіл США, відмінності цих законів мо­жуть призвести до порушення міжнародних потоків даних. Так, Єв­ропейський Союз (ЄС) прийняв директиву, яка забороняє передачу особистих даних в країни, які, за його думкою, не приймають на­лежних заходів по захисту конфіденційності громадян країн ЄС.

Центральною проблемою в СЩД вважається безпека і надійність мережі GII. В офіційних джерелах наголошується, що користувачі Internet повинні бути впевнені, що їх дані захищені від несанкціо­нованого доступу, інакше вони не будуть користуватися нею з ко­мерційною метою. Безпека мереж GII потребує, на їх думку:

  1. безпечних і надійних мереж телекомунікацій;

  2. ефективних засобів захисту інформаційних систем, які під­ключені до цих мереж;

  3. ефективних засобів ідентифікації і забезпечення конфіденцій­ності електронної інформації для захисту даних від несанк­ціонованого доступу;

  4. добре підготовлених користувачів мережі GII, які розуміють як захистити свої системи і дані.

Особливо важливою є розробка надійних процедур сертифікації, які підтримують передачу підписів по комп'ютерним каналам, що дозволить користувачам знати, з ким вони спілкуються в мережі.

Для створення електронної комерції у США підтримується роз­виток добровільної, ринково-орієнтованої інфраструктури управлін­ня криптографічних ключів, які забезпечили б ідентифікацію, ціліс­ність і конфіденційність інформації. Велику надію в США викликає приватний сектор, ведуча позиція якого здатна призвести до стрім­кого розвитку інформаційних систем, мереж Internet. Якщо приват­ний сектор та уряд будуть діяти узгоджено, це відкриє величезні мож­ливості для комерційної діяльності.

Підводячи підсумки, слід звернути увагу на те, що переважною формою правової охорони програмного забезпечення за кордоном є авторсько-правова охорона.

Практично у всіх зарубіжних країнах програми патентуються ли­ше у виключних випадках. При цьому можливі варіанти одночасної охорони програм ЕОМ нормами як патентного, так і авторського права. Іншими словами, в охороні цього об'єкту має місце «множин­ність охорони». У процесі формування правової охорони програмно­го забезпечення ЕОМ за кордоном умовно можна виділити два етапи:

У літературі констатується, що самі по собі програми ЕОМ є непа-тентоздатними. Однак їх комбінація, наприклад, з промисловим спо­собом або з машиною, в якій використаний такий спосіб, може бути визнана патентоздатною. При цьому патентна охорона розповсю­джується на суть програми ЕОМ, забезпечує виключне право патен-товолодільця на використання і продаж програми протягом певного періоду часу.

Основним способом забезпечення інтересів осіб та організацій, які створюють програмний продукт, виступають конкретні угоди (лі­цензійні договори), відповідно до яких передається право на вико­ристання об'єкту, що охороняється, на відповідних, чітко встанов­лених умовах, з дотриманням, як правило, принципу таємності змісту угоди.

За об'єкти правової охорони в більшості високорозвинутих країн (США, Японія, Великобританія та ін.) розглядаються програми для ЕОМ, а в деяких країнах і бази даних. Таким чином, ця тенденція притаманна не тільки національному законодавству зарубіжних країн, але й міжнародній практиці правової охорони програмного забезпечення ЕОМ.

^ 7.6. Шляхи формування і розвитку законодавства України у сфері інформаційних відносин

1. Розвиток законодавства України у сфері інформатизації

Друга половина XX та початок XXI століття характеризується по­ширенням масштабів наукових досліджень, утворенням засобів елект­ронно-обчислювальної техніки, прогресивним зростанням обсягу нової інформації. Виявилось, що останнє десятиріччя XX століття породило стільки інформації, скільки накопичилося за попередні 2000 років. Цілком зрозуміло, що жодній людині не під силу пізнати всі опубліковані факти, що стосуються тієї чи іншої проблеми. Це може призвести до дублювання досліджень і розробок, втрати часу, невиправданих економічних витрат.

У літературі звертається увага на те, що природні ресурси України чималі, навіть за світовими масштабами. Проте входження країни до загальноєвропейського світового процесу тільки за рахунок при­родних ресурсів сьогодні практично неможливе.

Тому необхідно вирішити багато важливих завдань для того, щоб досягти високого соціально-економічного рівня конкурентоздатнос-ті інформаційної продукції. Серед найбільш актуальних — усвідом­лення значення систематизації та розробки способів економічно ви­гідної реалізації інформаційних ресурсів, а також форм, методів і засобів регулювання інформаційного потоку, спрямованого з-за кор­дону і за кордон.

Відсутність координації інформаційних ресурсів і механізму вклю­чення до господарського обігу призводить до економічних втрат.

Сьогодні є підстави стверджувати, що у світі склався ринок нау-ковомісткої інформації, ефективний обмін якої дає змогу різним краї­нам вирішувати завдання розвитку на основі міжнародної спеціа­лізації, купівлі-продажу інформації. Для виходу України на цей ринок і поліпшення структури як експорту, так і імпорту необхідно здійснити ряд заходів як законодавчого, так і централізованого ор­ганізаційного характеру. Насамперед це стосується стимулювання інформаційного експорту через митні тарифи і ліцензування, меха­нізм пільг та його полегшений порядок.

^ 2. Першочергові завдання створення інформаційного ринку в Україні

Не слід очікувати, що інформаційний ринок утвориться самостій­но і сам виробить цивілізовані правила взаємовідносин партнерів. Країна, перебуваючи у складному економічному стані, не може до­зволити собі і надалі втрачати інформаційний ресурс, який безумовно є головним засобом розвитку будь-якої країни.

Вище зазначене свідчить про необхідність у вирішенні першочер­гових проблем:




Розв'язання зазначених проблем є вирішенням комплексного зав­дання щодо розробки та реалізації регулювання ринку інформацій­них ресурсів.

На думку фахівців, XXI сторіччя — це сторіччя індустрії інфор­мації та активного переходу країн до безпаперової технології. Го­ловним товаром стане інформація.

Розвиток інформаційних систем є закономірним наслідком нау­ково-технічного прогресу, розширенням сфери інтелектуальної діяль­ності людства.

У зв'язку з цим слід зазначити, що традиційний підхід до науково-технічного прогресу взагалі орієнтований на послідовність: наука — техніка — виробництво. Наука породжує ідеї, техніка є їх матері­альним втіленням, а виробництво становить сферу промислової реа­лізації науково-технічних досягнень на реальний продукт. Таким чином, кожна з цих ланок є відносно самостійною і виконує специ­фічну роль.

Зрозуміло, що провідна роль в організації творчої діяльності вче­них, авторів і винахідників, а також у визначенні напрямів дослі­джень і забезпеченні науково-технічного прогресу належить державі. Саме на державу покладається завдання щодо створення найсприят­ливіших умов для розвитку науки, техніки, виробництва шляхом розробки відповідної економічної і правової бази.

Вочевидь, що єдина загальнодержавна система керування нау­ково — технічним прогресом не змогла спрогнозувати заздалегідь соціально-економічного стану, в якому опинилася зараз країна. Між тим, нове знання виникає внаслідок протиріч, головним з яких є конфлікт між теорією і практикою, що означає наявність супе­речностей, а це в свою чергу викликає настання кризи. Зрозуміло, що за цих умов потрібна інша система поглядів, новий стиль мис­лення, інший підхід.

Монополія державних підприємств, яка існувала до 90-х років XX століття винищила конкуренцію, а відсутність внутрішнього ринку на промислові вироби призвела до того, що нові та перспек­тивні результати інтелектуальної діяльності, особливо перспективні технології, які вважають самим вигідним і престижним продуктом світу, позбавилися статусу товару.

Стосовно продажу технологій зарубіжним партнерам, слід зазна­чити, що за ЗО років Україна продала лише 4 тис. ліцензій, в той час як Японія продає в середньому 2 тис. і одержує понад 50 млн ієн що­річно.

Повільне впровадження ринкових принципів у сфері науки і тех­ніки спричиняє знецінення інтелектуальної творчої праці. На думку більшості авторів, єдиний, поступовий, взаємообумовлений їх роз­виток можливий лише тоді, коли саме сфера товарного обміну, тобто ринок, буде мати в них потребу.

3. Поява нових видів наукової діяльності у сфері інформаційних відносин

Вочевидь, що накопичення знань в інформаційній сфері, поши­рення спеціалізації породжує новий вид наукової діяльності — ін­форматику. На думку деяких авторів, сьогодні обмін інформацією здійснюється переважно за принципом вільного ринку: інформація, науково-технічні дані характеризуються як товар. Однак, в останній час стала помітною тенденція до розгляду інформатики як міжна­родного ресурсу. Розробка нових принципів у даній сфері могла б ста­ти важливим внеском до створення нового комплексу правових норм.

Інформатика виконує роль засобу забезпечення суспільних по­треб. Проте специфічність її теоретичних основ, що застосовуються на принципі єдиного підходу до різноманітних процесів суміжних наук, правові аспекти у досягненні мети гарантованого забезпечення розвитку інформаційних відносин в інтересах суспільних потреб, на думку ряду зарубіжних авторів дозволяє вже сьогодні говорити про нову наукову дисципліну — правову інформатику.

Разом з тим, розвиток будь-якої наукової дисципліни передбачає її автономність, самостійність функціонування. Самостійності має відповідати низка цілком певних вимог, найважливіші з яких — реальність предмету і вчення, практична потреба, вияв властивих закономірностей тощо. У зв'язку з цим, можна зробити такі вис­новки:

  1. Сучасна діяльність у галузі правової інформатики повинна забезпечити вирішення таких важливих питань: утворення правової інформатики як науки, яка б органічно і гармонійно відповідала соціально-економічному стану країни на певному історичному етапі; науковий розвиток правової інформатики в інтересах розвитку творчості людей та економічних інтересів суспільства. Якщо перше завдання якоюсь мірою вирішується з використанням емпіричних підходів, то практичні завдання можуть бути вирішеними успішно тільки на основі науково-теоретичного підходу, враховуючи різноманітні погляди нау­ковців, численні соціально-економічні фактори шляхом гли­бокого їх вивчення, співвідношення та узагальнення.

  2. У правовій інформатиці не можна лише накопичувати факти. Факти, взяті самі по собі, ще не є наукою. І тільки за допо­могою мислення, відволікаючись від штучних зв'язків, можна з'ясувати глибинну послідовність і закономірності. На цій ос­нові слід будувати нову правову дисципліну — правову інфор­матику.

  3. Друге завдання слід вирішувати, виходячи з того, що будь-яка теорія спочатку має чисто описовий характер, тобто ви­вчає існуюче. Після цього етапу слід переходити до порівнян­ня. І вже потім теорія набуває ознак пояснювальної.

Правова інформатика — не виняток. На цей час правова інфор­матика володіє безліччю фактів, які є важливими не тільки у формі інформації чи порівняння окремих явищ, головне — їх узагальнення мусить переслідувати мету знаходження подальших перспектив, оп­тимальної побудови системи правової інформатики як в цілому, так і її невід'ємних елементів.

4. Можливість розвитку нової галузі — правової інформатики в XXI столітті

З початком нового тисячоліття стає можливим започаткування нової галузі — правової інформатики, невід'ємною складовою якоі буде розробка питань у сфері використання інформаційних систем.

Серед найважливіших теоретичних питань, як зазначають фахів­ці, сьогодні є питання місцезнаходження відповідного нормативногс масиву в системі законодавства України та його внутрішня будова. У попередніх розділах було визначено предмет правового регулювання інформаційного законодавства, тому вже сьогодні можна говорити про існування у національній правовій системі окремої самостійної галузі — інформаційного законодавства. Стає можливим вести роз­мову про офіційне визнання вищезазначеної галузі у випадку прий­няття на державному рівні блоку нормативних актів, про які йшло­ся вище. Ще один напрямок включає питання, які безпосередньо пов'язані не тільки зі створенням, а й з використанням інформацій­них систем, відносин, які при цьому виникають. Його успішне роз­в'язання дає змогу налагодити договірні стосунки між суб'єктами даних відносин згідно з нормами цивільного законодавства.

При цьому треба враховувати суперечність між користувачами інформації, що прагнуть до безмежності та неврегульованості інфор­маційних потоків, і необхідність введення законодавче визнаних обмежень на розповсюдження інформації з урахуванням загально­державних інтересів.

^ 5. Розвиток інформаційних систем в Україні

Подальший розвиток мають отримати різного роду інформаційні системи. Така необхідність визнана на самому високому рівні. Для наукового забезпечення діяльності Президії та постійних комісій Вер­ховної Ради України, наприклад, створено науково-експертний від­діл з фахівців різних галузей знань. Цей відділ разом з відповідним сектором у складі Центру комп'ютеризованих інформаційних систем склали інформаційно-аналітичний центр Верховної Ради України, який в перспективі стане основою для створення ефективної дослід­ницької служби законодавчого органу держави.

Перспективи державної підтримки розвитку інформаційних сис­тем в Україні викладено в Законі України «Про затвердження Зав­дань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки» від 4 лютого 1998 року. Крім загальних завдань у сфері інформатизації, таких як розробка пакету законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері, за мету ставиться розробка основоположних дер­жавних стандартів засобів інформатизації та інформаційно-телеко­мунікаційних систем, гармонізованих з міжнародними стандартами;

розробка і впровадження системи державної сертифікації засобів ін­форматизації та інформаційно-телекомунікаційних систем у межах державної системи сертифікації УкрСЕПРО; вироблення та розвиток телекомунікаційної інфраструктури; створення національної сис­теми інформаційних ресурсів; створення системи інформаційно-ана­літичного забезпечення найважливіших галузей економіки, держав­них органів, навчальних закладів. Конкретні заходи фінансування перерахованих завдань, безумовно, сприятимуть розвитку інфор­маційних систем і мереж в Україні.

Про увагу, яка приділяється проблемам розвитку інформаційних систем, свідчать чисельні конференції та наукові семінари, що при­свячені цій проблемі. Важливою серед них можна назвати конфе­ренцію, проведену за Постановою Президії Верховної Ради України «Інформаційна система Верховної Ради України та міжнародні ін­формаційні ресурси».

За роки існування України як суверенної держави з багатьма краї­нами були укладені декларації про принципи та основні напрями розвитку інформаційних відносин з обов'язковими положеннями про необхідність розвитку взаємовигідного співробітництва в нау­ково-технічній та інформаційній сферах.

Так, Постановою Президії Верховної Ради України від 16 січня 1995 року було схвалено Договір про співробітництво між Президією Верховної Ради України та Дослідницькою Службою Конгресу (ДСК) Сполучених Штатів Америки з таких питань програми парламент­ської допомоги, яка фінансується Агентством Міжнародного розвит­ку США: обмін інформацією, джерелами якої є будь-які існуючі, а також наново створювані загальнодоступні бази даних; допомога щодо забезпечення електронного зв'язку між ДСК і Секретаріатом Верховної Ради України з використанням найбільш ефективних те­лекомунікаційних систем, які є в їх розпорядженні для обміну ін­формацією.

У зв'язку з цим перспективи розвитку інформаційних систем в Україні характеризуються тим, що:

• все більша кількість інформаційних систем буде набувати ознак інтелектуальної обробки інформації в плані інформаційних сис­тем штучного інтелекту, моделюючих інтелектуальних та екс­пертних систем.

В Україні, як в деяких інших країнах, має бути прийнята за на­ціональну, розрахована на XXI століття програма створення інфор­маційних систем, які, будучи пов'язаними з національними сис­темами інших країн, утворять Глобальну інформаційну світову інфраструктуру.

З метою вирішення цієї програми 22 листопада 1994 р. був підпи­саний Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва у сфері телекомунікацій і розвитку всесвітньої інформаційної інфраструктури між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки.

Даний Меморандум є концентрованим програмним документом, який відображає мету і завдання України у стосунках з найбільш розвинутою і досвідченою в даних питаннях країною.

Найбільший інтерес у зв'язку з цим викликає перелік тих зав­дань, що є перспективними для України.

Відповідно до положень Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва, підписаної 22 листопада 1994 року у Вашінгтоні, сторони визнали надзвичайно важливим створення в Україні сучасної телекомунікаційної інфраструктури, яка необхідна для успішного розвитку торгових та інвестиційних процесів, інтеграції України в світову економіку, для розвитку охо­рони здоров'я, освіти, захисту навколишнього середовища і демо­кратії, для надання можливості доступу до набутого людством знан­ня, сприяння в інтелектуальному та духовному розвитку.

Також, прийнято важливий закон України «Про приєднання України до договору Всесвітньої організації інтелектуальної влас­ності про авторське право» (№ 2733-ІН від 20 вересня 2001 р.)

Таким чином, можна зробити висновки про те, що основними зав­даннями України на найближчий час буде:

Звичайно, для реалізації цих планів Україна повинна розробити спеціальні програми і Проекти, залучивши до цього спеціалістів всіх галузей права.

^ 6. Розвиток Глобальної Інформаційної Інфраструктури та Internet за участю України

XXI століття ставить перед правознавцями складні питання, пов'язані з розвитком Глобальної Інформаційної Інфраструктури (GII).

Слід зазначити, що ідеї створення світової мережі з'явились од­ночасно в Європі, США і СРСР. Різні країни різноманітними шля­хами наближались до входження у світову інформаційну мережу. Однак, всі вони в результаті прийшли до розуміння створення єдиної глобальної інформаційної інфраструктури.

Концепція GII, тобто Всесвітньої телекомунікаційної мережі бу­ла вперше сформульована у березні 1994 р. на першій конференції Міжнародного союзу телекомунікацій в Буенос-Айресі.

Виникла необхідність укласти угоду між урядами всіх країн щодо основних положень, які дозволили б людям у всьому світі спілку­ватись між собою. У зв'язку з цим Альберт Гор виклав такі основні правила, або принципи:

^ ВЖ Антонов ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І КОМП'ЮТЕРНЕ АВТОРСЬКЕ ПРАВО

Слід зазначити, що в Росії, наприклад, послугами електронних інформаційних мереж користуються більше 600 000 чоловік, зареє­стровано більше 3000 ресурсів російською мовою (проти 370 000 — у США), щоправда російська сфера розвивається більш динамічно.

Кількість користувачів українського сегменту мережі Internet за останні два роки збільшилася більш, ніж у три рази і на початок 2005 року складала за різними оцінками від 500 до 900 тис. постій­них користувачів (менше 2 відсотків дорослого населення України) і близько 1,5 млн. громадян, які користувалися послугами Internet час від часу. Значно зріс і обсяг інформаційних ресурсів, які до­ступні в мережі Internet. Якщо на початку 1999 року такі ресурси розмішувалися на 1,4 тис. вебсерверів, то наприкінці 2004 року — на 150000. За кількістю хостів, які підключені до мережі Internet, Україна знаходиться на 28-му місці в Європі і на 45-му місці у світі. За станом на грудень 2004 року доступ користувачам до послуг ме­режі надавали більш ніж 260 операторів (провайдерів ).

У спеціальній літературі звертається увага на те, що від роз­витку Internet виграють, перш за все, розвинуті країни, тому що це їх природній шлях розвитку. Тому для України необхідною є державна програма підтримки і розвитку Internet.

Российские сми о мчс мониторинг за 29 Март 2012 г - страница 22,
Распоряжение Правительства Российской Федерации от 2 июня 2007 г. №706-р Краткая информация об Иркутской области - страница 19,
Атмосфера - газообразная оболочка планеты. Биоген - Э. М. Соколов, Е. И. Захаров, И. В. Панферова Тульский Государственный...,
Ритуальная практика - Прогнозно-аналитический центр,
Парки аттракционов диснейленд как рассчитать стоимость вашего проживания - страница 4,
Седателя Попечительского совета журнала «Родина» Вячеславом Всеволодовичем Копьёвым мы беседуем о значении благотворительных проектов в жизни современной России - страница 55,
Внутрипортальная лазеротерапия в комплексном послеоперационном лечении осложнённого холецистита 14. 00. 27 хирургия - страница 3,
Russian Classification of Economic Activities - страница 53,
Д. І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму) - страница 2,
«3. Кто будет Матерь Божию и Святых хулить и поносить - Правовая работа в россии и ее вооруженных силах,
Глаголы,  имеющие дифтонгизацию или чередование гласных в настоящем времени, сохраняют их и в Modo Imperativo,
Рим Билалович Ахмедов - страница 74,
4-й класс (часть 2) - Пояснительная записка Планируемые результаты освоения обучающимися основной образовательной...,
Обязанности главного секретаря - План общие положения (уровень, виды и характер соревнований). Календарь и положение...,
Пояснительная записка - страница 15,
Творчество Константина Мельникова,
Глава 8 ОСНОВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ЭКОЛОГИЗАЦИИ ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ И ПЕРЕХОДА,
Ключников С. Ю. Мастер жизни: психологи­ческая защита в социуме - страница 65,
рискуют в пределах стоимости принадлежащих им долей (акций) - Кодексу российской федерации часть первая (Постатейный),
Александр Пинт «найди себя!» - страница 2,
Глава 2. Специфика электронных ресурсов Алтайского края. Информационное агентство «Амител»,
Годовой отчет Открытого акционерного общества «Волгомост» по результатам 2008 г - страница 3,
Окружной методический центр восточного окружного управления образования лаборатория телевидеообеспечения - страница 5,
Новости связи - страница 4,